(коментар головного редактора часопису “Смолоскип України” Петра Вознюка) 

При спробі аналізу будь-якої події громадського життя України необхідно враховувати щонайменше три важливі обставини. По-перше, схильність сучасної політики до компромісу й оминання гострих кутів узагалі (на тлі зовнішнього нагнітання пристрастей). По-друге, майже непереборне прагнення багатьох вітчизняних політиків до домовляння (внаслідок певних особливостей нашої національної психології). До речі, саме завдяки цьому наш політикум має можливість відповідати вищеназваному глобальному «мейнстрімові», а подеколи й випереджати його плин. І, по-третє, – переважання в українській владній практиці політико-правових рішень над суто правовими. Ось чому варто лише поспівчувати тим «прогнозистам», які розглядатимуть ситуацію, що склалася, винятково у конституційно-правовому полі. Якщо ж сумлінно брати до уваги всі чинники, котрі сьогодні – чи то на жаль, чи то на щастя – впливають на перебіг «битви титанів» на вітчизняному Олімпі, то чітко вимальовуються знову ж таки три ймовірні сценарії розвитку подій. 

Перший: Конституційний суд підтверджує легітимність президентського Указу, нові вибори відбуваються у передбачений термін – 27 травня. І хоча їхні наслідки майже напевне не внесуть вагомих змін у баланс сил (хтось дещо втратить, хтось отримає більше, але загальна рівновага збережеться), господарями становища знову стануть глава держави і «помаранчеві» сили. Треба сподіватися, що їм вистачить волі використати цей, уже третій за ліком, шанс. Інакше взагалі немає про що говорити. 

Другий: судді визнають рішення Президента Ющенка неконституційним. Проурядові сили тріумфують, натомість деякі «помаранчеві» у невиправданому розпачі вдаються до екстремістських дій (не обов’язково навіть силових). Це дає привід коаліції вдатися до репресивних дій – щоправда, більше розрахованих на «показово-виховний» ефект, ніж на реальне придушення політичних опонентів. Інститут глави держави остаточно занепаде, однак усупереч бажанню комуністів він таки буде збережений – як зручний об’єкт систематичного перекладання відповідальності з боку реально правлячого угруповання. 

Третій – і, на жаль, найімовірніший (з огляду на сказане на початку): незалежно від вердикту КС (можливо навіть ще до його оголошення) Президент «пробачає» коаліцію і відкликає свій Указ. Зрозуміло, в обмін на припинення антиконституційного розширення більшості та, можливо, певну корекцію закону про Кабінет міністрів. Реалізація такого сценарію означатиме подальшу деградацію всієї системи влади в Україні та продовження існування нашої держави у стані «керованого хаосу». 

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.