Наприкінці жовтня у Запоріжжі пройшла вже четверта Книжкова толока, участь у якій традиційно взяло видавництво «Смолоскип».

Коли влітку команда Книжкової толоки втратила свого першого програмного директора Олену Заставну, я, як і більшість видавців, дещо напружилася. Для мене Олена була втіленням Толоки, її душею, головою, руками і ногами, словом, - всім. За деякий час мережею пройшла інформація, що ЗКТ може не відбутися взагалі через те, що місцева влада обіцяє підтримку, але далі обіцянок діло не йде. Стало ще стрьомніше. На щастя, врешті ситуацію вирішили і Запоріжжя знову на кілька днів знову стало книжковим центром Сходу України.

Місце програмної директорки в цьому році зайняла Анастасія Левкова. Програма ускладнилася і змінила акценти. Моєю любов’ю на Толоці-2018 стала історична сцена. Вже й минулих років ця частина заходів викликала неабияке зацікавлення у відвідувачів, але в цьому році тут було особливо людно. Воно й не дивно, програма історичної сцени була така, що хотілося самій покинути стенд і піти послухати як не про невідомі документи з архівів спецслужб, то про події доби УНР або переглядати відео з аріхвних кінохронік ЦДКФФА ім. Пшеничного.

Долучився до успішної роботи історичної сцени і «Смолоскип». Лекцію «Симон Петлюра і Українська революція: розвінчання радянських міфів» провів автор книжки «Симон Петлюра у боротьбі за самостійну Україну», історик і військовий, доктор наук Сергій Литвин. Промовиста деталь з біографії пана Сергія: дисертацію про Симона Петлюру він захистив на початку двотисячних у Севастополі, будучи тоді старшим викладачем Військово-морського інституту імені Нахімова. Для тих, хто стикався з українським життям у Севастополі до окупації Криму, одного цього факту досить, щоб зрозуміти, що автор – непересічний чоловік. І справді, одна з найбільших локацій Толоки була переповнена, частина людей стояла, але ніхто й не думав іти. Слухали, питали, дискутували. Продовжували дискусію навіть після того, як відведений час закінчився і довелося передислокуватися вже до видавничого стенду.

До слова, в цьому році книга Сергія Литвина отримала від журі книжкового конкурсу ЗКТ перше місце у номінації "Есеїстика, публіцистика, мемуаристика, література факту". Тож не дивно, що врешті книжка стала бестселером з-поміж усіх видань «Смолоскипа».

«Смолоскип» також провів презентацію п’ятитомного «Повного зібрання творів» Миколи Хвильового, на якій відвідувачі дізналися, які часові рамки видання решти трьох томів, та які саме тексти будуть у кожному томі.

Чого на Толоці у цьому році поменшало – це поезії, як і загалом сучукрліту. Нішу «закривали» актуальні і давніші смолоскипівські лауреати (давніші, але не колишні, бо, як відомо, колишніх смолоскипівців не буває) Ірина Сажинська, Дмитро Лазуткін, Олег Шинкаренко, і ще давніші Андрій Криштальський, Андрій Кокотюха (що «виріс» до цілого власного стенду, на якому чесно відстояв всі три дні фестивалю). З поміж не-смолоскипівців слід відзначити авторів книжки за фільмом «Позивний «Бандерас» Сергія Дзюбу та Артема Кірсанова, Владислава Івченка, Володимира Аренєва.

Запорізька книжкова толока в цьому році мала також окрему програму для менеджерів культури, правозахисну програму PEN центру і просто-таки фантастичну програму зі sci fi та фентезі. А улюблена критикеса Тетяна Трофименко у своїй персональній програмі, як зазвичай, діймала авторів і видавців незручними запитаннями довкола сучасної літератури: куди поділися сильні чоловіки, куди зникли описи сексу (вочевидь, ці запитання взаємопов’язані), та як взагалі це можна було видати друком і продати за гроші.

Звісно, насамкінець треба додати хоч трохи критики. А саме: програма ЗКТ в цьому році з’явилася рекордно пізно - буквально за кілька днів до початку. Звісно, це не дуже важить для місцевих і тих, хто все одно приїжджає як учасник. Втім, Толока ще три роки тому перетворилася на культурну подію поза локальними межами Запоріжжя, і вчасно опублікована програма цілком могла привабити більше людей з того самого Дніпра чи Кропивницького. Страшенно шкода також, що до Толоки не доїхали обіцяні «Лос Колорадос» і Тамара Гундорова. Зате більше слави дісталося «хедлайнеру» Юрію Андруховичу, хоча, як на мій смак, куди цікавіше було почути Максима Стріху та Юрія Макарова.

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.