Міжнародна співпраця стала трендом останніх років. Цьому сприяє низка програм і грантів для представників різних галузей, зокрема, й літератури.

За три дні до початку україно-французького проекту «Re-co-naissance et dignité», в якому візьмуть участь і смолоскипівські лауреати й автори, ми вирішили поспілкуватися з його організаторкою, молодою поеткою та музиканткою, Лідою Зінько, яка наразі мешкає у Франції, про те, як можна самому організувати міжнародний проект.

Лідо, що таке «Re-co-naissance et dignité»?


Re-co-naissance et dignité – це шість молодих українських поетів, які презентуватимуть у Франції власні тексти. Назва проекту походить від етапів становлення культури:«naissance»це народження, connaissance – знання, reconnaissance – визнання. Але, як на мене, це також і етапи становлення поета. Слово «dignité » (з фр. «гідність») – вказує на важливе місце Революції Гідності у творчості сучасних авторів.

Ідея проекту виникла, коли під час перегляду циклу відеопоезії «Долаючи тишу»мистецького об’єднання « Щогла ». Пам’ятаю, я була приємно вражена якістю текстів і відеоряду, тож захотіла привезти його в Ліон (Франція), де живу уже чотири роки.Бо це – проект міжнародного рівня. На щастя, я знайшла однодумців і фінансування, тож у середу (7 березня) ми вже будемо виступати перед французькою та українською публікою.


Учасниками проекту стали Лесик Панасюк, Елла Євтушенко, Тарас Малкович, Дарина Гладун, Богдан-Олег Горобчук і ви. Чим був зумовлений вибір саме цих молодих поетів?


Усі вони брали участь упроекті « Долаючи тишу », тому склад учасників я не хотіла змінювати. І, звісно, більшість поетів – лауреати літературної премії видавництва «Смолоскип» – це вже свого роду «знак якості» в українській літературі.

Окрім того, ми з Лесиком, Богданом-Олегом і Еллою раніше працювали над проектом франкомовної антології української молодої поезії. На мою думку, діалог двох культур без подібних видань просто неможливий. Подальша доля антології визначиться за кілька днів, коли ми побачимо, чи сподобається французампроект «Re-co-naissance et dignité».


Серед учасників також двоє французів: режисер Клеман Перетятко і актор ЛоїкРіссер. Розкажіть про їхню роль у проекті.


З Клеманом Перетятко мми знайомі досить давно, і вже робили разом кілька маленьких творчих проектів. Він – лялькар та режисер українського походження в третьому поколінні. Після Революції Гідності почав робити проекти, пов’язані з Україною: спектакль про Майдан, вертеп на основі «Патетичної сонати» Миколи Куліша тощо. Зрештою, це перетворилося навеликий проект «45 мільйони українців», частиною якого став «Re-co-naissance et dignité». Клеман також привозив власні вистави до України. Крім того, він досить цікавиться поезією і в минулому організовував багато читань. Тому я навіть не сумнівалася, до кого звертатися по допогу з організації україно-французького літературного проекту!І не пожалкувала: з ним дуже легко і приємно працювати.

Для мене важливо, щоб проект був двомовним і зорієнтованим не лише на українську діаспору, але й на французів, які люблять поезію. Тому всі вірші звучатимуть українською та французькою мовою (перекладали спільно з Еллою Євтушенко). Оскільки не всі учасники проекту володіють французькою, ми запросили професійного актора ЛоїкаРіссера, який буде читати франкомовні переклади.


Яка роль української діаспори у проекті?


Асоціація «Lyon-Ukraine», яка об’єднує українців та українофілів Ліонщини, стала офіційним партнером проекту. Спеціально для ліонців буде організовано приватну вечірку, де вони зможуть поспілкуватися ближче з поетами та послухати тексти, які не звучали під час читань і спектаклю. Діаспора також допомогла із поселенням учасників. Сподіваюся, представників діаспори на заходах буде не менше, ніж французів!


Чого мене навчила організація міжнародних літературних проектів:


  1. Міжкультурний менеджмент – це надважливо.Треба добре знати, чого очікувати з обох сторін, і намагатисяпередбачитибудь-які незручні ситуації, або нейтралізувати їх, коли вони вже сталися. Наприклад, французи планують все заздалегідь (похід в кіно або на вернісаж можуть запланувати за кілька місяців до події), а українці можуть усе вирішити за пять хвилин до початку заходу.


  1. Краще перехвилюватися, ніж недохвилюватися. Можливо, поети вважають мене квочкою, яка через усе переймається і по кілька разів повторює якісь прості тези, але мені простіше лягати спати, коли я впевнена, щовсі вони спокійно доїдуть до потрібної адреси навіть громадським транспортом, бо завантажили на телефон карту Ліона та Парижа. З власного досвіду можу сказати, що під час роботи з іноземцями (в Україні чи у Франції) дуже важливо заздалегідь організувати поселення та переїзд і дати максимально чіткі інструкції та розпорядок дня. Інакше весь проект опиниться під загрозою.


  1. Українських митців не знають закордоном. Так само, як закордонних митців не знають в Україні. Тому, коли везеш автора в іншу країну, його статус, у більшості випадків, нівелюється (хіба що йдеться про Джоан Роулінг або лауреата Нобелівської премії). Під час організації міжнародного проекту не можна розраховувати лише на статусність митця у його рідній країні. Він обовязково має привезти надпотужний контент, оскільки, де факто, будь-який український автор у Франції стає на один щабель із місцевим автором-початківцем. І в цій країні його карєра починається спочатку.


  1. Везеш автора – перекладай тексти. Часто організатори «міжнародних» проектів привозять закордон письменника, який читає лише українською мовою. Це так, якби поет із Замбії приїхав і прочитав тексти лише рідною мовою в Україні. Звісно, подія цікава, але вона не сприяє діалогу культур. Комунікація не відбувається. Логічне питання: хто є цільовою аудиторією таких проектів? Вочевидь, діаспора і люди, які вивчають мову. Це – надзвичайно малий сегмент населення. Діаспора і так знає про існування цього автора або може дізнатися із локальної преси, а для українського читача і критика цей автор із Замбії залишиться незрозумілим. Бо ніхто достеменно не зможе сказати: добре він пише, чи ні. Тому «міжнародність» подібних проектів досить сумнівна.


  1. Люди ніколи не будуть поводити себе так, як ти очікуєш. Культурні і світоглядні розбіжності у проекті просто неминучі. І замість того, щоб починати роботу о 9 ранку, доводиться бігти у готель і виводити закордонного гостя з депресії, сну чи похмілля. Це для організатора починається проект, над яким півроку/рік працювали. Для гостей усе це не так важливо. У ще у кожного з них є власні методи роботи, очікування, планування часу, яке відрізняється від твого.


  1. Організатор має хоч трохи володіти всіма мовами проекту. Особливо це стане в нагоді у стресових ситуаціях. Закордонним гостям теж варто вивчити кілька слів мовою тієї країни, куди вони їдуть. Бо вони фактично мало чим відрізняються від туристів, а отже можуть загубитися, переплутати рейс/номер автобуса, загубити мобільний/гаманець, зголодніти, не перевести годинник і спізнитися… Цей перелік можна продовжити до нескінченності. І якщо митець не володіє мовою, то його треба постійно супроводжувати. Якщо не маєте такої змоги – мусите постійно бути на звязку і готуватися до того, що гості із Франції, які не володіють українською, не зможуть викликати таксі, бо оператор не володіє французькою. І це буде лише початок.


Міжнародні літературні проекти як діти: вимагають багато уваги, часу і грошей. Але без них діалог культур просто неможливий.


Довідка про проект:


«Re-co-naissance et dignité» – українсько-французький проект, у рамках якого пройде низка заходів в Українському культурному центрі в Парижі (7 березня 2018 року) та в театрі «Carré 30» у Ліоні(9, 10 та 11 березня 2018 року). Зокрема, відбудуться прем’єрні покази театрального перформансу «Re-co-naissance et dignité», створеного французьким режисером Клеманом Перетятко.


«Re-co-naissance et dignité» відбувається в рамках фестивалю «Printemps de Poètes» за сприяння Європейської культурної фундації, Міністерства культури Франції, Управління з питань культури в регіоні Овернь-Рона-Альпи (DRAC Auvergne-Rhône-Alpes) Українського культурного-інформаційного центру в Парижі при Посольстві України в Франції, Театру «Carré 30», Асоціації «Lyon-Ukraine», Ради комун Forez-Est та Мистецького об’єднання «Щогла».


Учасники проекту:


Ліда Зінько (28.10.1994 р.н.) — музикантка, авторка пісень, перекладачка та поетка. На даний момент мешкає в місті Ліон (Франція). Перекладає з французької та французькою мовою. В 2012 році випустила альбом читаної поезії «Насінина авокадо» на слова житомирського поета Павла Данілевича. В 2016 році випустила свій сольний альбом «Rhubarbe» з піснями чотирма мовами (українська, російська, англійська та французька) під псевдонімом 12:34.


Лесик Панасюк (16.10.1991 р.н.) — поет, перекладач, дизайнер. Автор поетичних книг «Камінь дощу» (2013), «Справжнє яблуко» (2014). Співзасновник творчої групи «Elk+Deer», яка спеціалізується на графічному дизайні. Лауреат поетичних конкурсів «Молода республіка поетів» (2013), «Смолоскип» (2013, 2014). Перекладає з російської, білоруської та польської мов. Учасник Всеукраїнських і міжнародних фестивалів та мистецьких акцій. Вірші перекладені російською, польською, німецькою, французькою та англійською мовами, друкувалися в сучасній українській та закордонній періодиці. Співзасновник Всеукраїнського освітнього мистецького проекту «Поезія. Переклад. Перформанс».


Елла Євтушенко (21.10.1996 р.н.) — поетка, перекладачка та музикантка. Авторка поетичної книги «Lichtung» (2016). Лауреат поетичних конкурсів «Dictum» (2013), «Молода республіка поетів» (2013-2015), «Смолоскип» (2015). Перекладачка поезії та прози з англійської та французької мови. Студентка 4 курсу факультету французької філології Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Учасниця гурту «Drunk&Drowned» з 2013 року, в 2014 році вона приєднується до гурту «Микола та телевізор».


Тарас Малкович (15.01.1988 р.н.) — поет, перекладач. Автор поетичної книги «Той, хто любить довгі слова» (2013). Закінчив кафедру теорії та практики перекладу Національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Захистив дисертацію з проблематики українського та світового кіноперекладу. Стипендіат програми Фулбрайта в Колумбійському університеті Нью-Йорку, де досліджував сучасну американську поезію. Упорядник та перекладач «Антології молодої поезії США» (2016). Разом із Віктором Морозовим переклав роман Джоан Ролінґ «Несподівана Вакансія» (2013). Окремі вірші публікувалися в українській та міжнародній літературній періодиці і перекладалися польською, англійською, німецькою, болгарською та російською мовами. Учасник літературних фестивалів.


Дарина Гладун (13.03.1993 р.н.) — поетка, перекладачка, перформерка та кураторка мистецьких проектів. Авторка книги поезій «Рубати дерево» (2017). Аспірантка Інституту літератури Національної академії наук України. Досліджує «Поетичний перформанс в Україні у інтермедіальному дискурсі». Лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2014 –2016), літературної премії видавництва «Смолоскип» (2015, 2016), україно-німецької премії імені Олеся Гончара (2015) тощо. Учасниця Всеукраїнських та міжнародних фестивалів, семінарів, форумів. Співзасновниця Всеукраїнського освітнього мистецького проекту «Поезія. Переклад. Перформанс». Твори публікувалися в літературних газетах, журналах, альманахах, антологіях; перекладено французькою, англійською, польською, російською та грузинською мовами. З 2016 року працює в центрі сучасного мистецтва «PinchukArtCentre».


Богдан-Олег Горобчук (4.06.1986 р.н.) — поет, художник, організатор літературно-мистецьких проектів. Кандидат соціологічних наук та викладач соціології. Автор п’ятьох книг поезії, зокрема «Місто в моєму тілі» (2007), «Я застудив серце» (2007), «Етика любові, естетика смерті» (2013). Лауреат конкурсу поезії видавництва «Смолоскип» (2006). Співзасновник та арт-директор мистецького об’єднання «Щогла». Член музичної формації «Микола і телевізор». Співупорядник антології поетів-двотисячників «Дві тонни». Його поезія була перекладена та опублікована 12 іноземними мовами, зокрема: англійською, німецькою, французькою, азербайджанскою, литовською, португальською, польською, словацькою.


Лоїк Ріссер (народився в Ельзасі) — актор театру та кіно. Навчався в Національній вищій школі мистецтва та театральних технік в Ліоні. Грав у багатьох виставах, кінофільмах та серіалах.


Клеман Перетятко (20.08.1979 р.н., Гренобль) — французький лялькар та режисер польського та українського походження в третьому поколінні. Радник від Франції найстарішої театральної організації «Міжнародний союз маріонеток», офіційного партнера ЮНЕСКО. Закінчив Вищу національну школу лялькових мистецтв та «Sciences Po Lyon». Засновник та арт-директор театральної компанії «Collapse», що спеціалізується на театрі тіней та ляльковому театрі. Перш ніж зацікавитися українською культурою та історією, він працював у багатьох країнах (Хорватія, Косово, Албанія, Сербія, Польща, Квебек, Єгипет, Камерун, Мадагаскар, Шрі-Ланка, ...). На даний момент займається проектом «45 мільйонів українців», що покликаний донести українську історію через її революції. В 2019 році в рамках цього проекту буде представлено повноцінну виставу на основі п’єси «Майдан Інферно» української драматургині Неди Неждани.

 


Ліда Зінько

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.