Нещодавно в Харкові відбувся дебют проекту «Поезія. Переклад. Перформанс». Його співорганізаторами виступили наші лауреати, Лесик Панасюк і Дарина Гладун.

«Ми – поети. Обидва – перекладачі. Лесик – з російської, білоруської та польської, я – з англійської (і назад). А ще ми – перформери. Попри те, що наразі теоретичної освіти не бракує, практичних порад, які були б насправді корисними тут і зараз, майже ніхто не дає. Тому ми вирішили зробити проект, який був би цікавим для нас і корисним для інших», - розповіла Дарина Гладун.

Проект «Поезія. Переклад. Перформанс» також мав на меті максимально залучити місцеву творчу молодь. Саме тому для організації 6 заходів у Харкові використовували 6 різних майданчиків (оскільки у кожного – своя цільова аудиторія).

«Ми – не харків’яни, і вперше відвідали Харків минулого літа. Організувати там будь-що самостійно ми б не змогли. Тому дуже вдячні за допомогу керівникам літстудій, співробітникам книгарень і барів, «Платформі театральних ініціатив» і, звісно, Марії Степанюк, яка повністю організувала перформативну програму»,– говорить Лесик Панасюк.

Яким же був цей проект?


17.11.2017 Поезія

«Поетична» частина проекту складалася з двох заходів. Перший відбувся у рамках Літературної студії філологічного факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Під час виступу Дарина Гладун і Лесик Панасюк презентували свої книги, Семінар Творчої Молоді видавництва «Смолоскип» і, власне, літературний конкурс видавництва, у якому в різні роки одержали ІІ премії у номінації «Поезія». Автори дали кілька порад своїм молодшим колегам:

  1. Багато читати. І не лише сучасників, але й класиків, лауреатів престижних літературних премій. Ці люди не просто так отримали світову славу – у їхніх текстах було щось особливе. Те, що вирізняло їх серед решти. Читаючи хорошу літературу, починаєш сам писати краще.

  2. Брати участь у літературних конкурсах. Коли ти вже зважився щось написати, то наступним кроком стає презентація своїх текстів: на читаннях або літературних студіях. Проблема в тому, що не на всіх читаннях присутні літературознавці, фахові критики, визнані письменники або видавці. Туди, як правило, приходять такі ж молоді автори. Для того, щоб про тебе почуло якомога більше людей, треба подаватися на великі літературні конкурси. Можливо, ти не переможеш у перший рік. Або в другий. І навіть у третій. Але твої тексти будуть оцінювати фахівці. А якщо раптом виграєш, то знатимеш напевно, що ти як письменник, насправді чогось вартий.

  3. Розібратися в книжковому ринку. Кожне видавництво має свою політику і цільову аудиторію. Якщо хочеш колись видати власну книжку, то слід розібратися в тому, яке видавництво у чому зацікавлено: якщо, наприклад, усі книги видавництва – non-fiction, то твої спроби видати у ньому свій фентезі-роман, ймовірно, ні до чого не приведуть. Тож слід чітко розуміти, кому може бути цікавим те, що ти пишеш. Це справедливо і якщо говорити про літературні конкурси.

Насамкінець Дарина Гладун і Лесик Панасюк подарували свої книжки бібліотеці університету і домовилися знову зустрітися з учасниками літстудії, наприклад, на нагородженні переможців літературної премії видавництва «Смолоскип» наступного року.

Другий захід поетичного блоку проекту відбувся у книгарні «Vivat». Цього разу звучало більше поезії. Також автори розповіли про свій шлях до першої збірки. Ми дізналися, що Лесик Панасюк брав участь у літературних об’єднаннях, публікував свої тексти на платформі «Рожевий слоник», де познайомився з іншими молодими поетами, брав участь у різноманітних фестивалях (спершу, регіональних, потім – всеукраїнських). І пять років поспіль подавався на конкурс видавництва «Смолоскип», перш ніж отримати ІІ премію. Дарина Гладун відзначила, що у її творчому шляху визначальним стало навчання на спеціальності «Літературна творчість» в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка. Вона майже не брала участі ні у літературних студіях, ані у фестивалях. Натомість перемагала у різних конкурсах, зокрема, в «Коронації слова» і Літературному конкурсі видавництва «Смолоскип» (щоправда, також не одразу, а лише з третьої спроби). Обидва поети відзначили, що навколо цієї премії сформувався надзвичайно потужний творчий осередок, адже у різні роки перемагали у конкурсі видавництва Сергій Жадан, Катерина Калитко, Анатолій Дністровий та інші знані автори.

18.11.2017 Переклад

У рамках перекладного блоку Лесик Панасюк і Дарина Гладун провели інтерактивну лекцію «Практичний переклад в Україні», під час якої розглянули сучасний стан ринку перекладної літератури, розповіли слухачам, як на асортимент і ціну книг іноземних авторів впливають гранти.

Ще однією важливою темою стала якість перекладу, яка залежить не лише від кваліфікації перекладача, але й від роботи редактора, а іноді навіть консультанта. Поговорили і про фахові інституції в Україні, а також про нові можливості для перекладачів: фестиваль «Translatorium» та on-line платформу«Umbrella».

Наприкінці лекції центр перекладів «ProfІT» розіграв серед слухачів сертифікат на курс ділової англійської.


18.11.2017 Перформанс. «Це тільки початок»

Перформативний блок проекту організувала Марія Степанюк (поетка з Харкова). Вона придумала і назву «Це тільки початок».

Почалася перформативна частина інтерактивною лекцією про сучасний поетичний перформанс в Україні від Дарини Гладун. Під час лекції коротко були окреслені віхи розвитку мистецтва перформанс в Україні, а також наведена класифікація поетичних перформансів, розроблена лекторкою. Дарина відзначила, що помилково сприймати перформанс як щось монолітне. Навіть два перформанси одного митця можуть відрізнятися один від одного не лише за кількістю і типом використаних медіа, але й за місцем дії і, звісно, способом залучення тексту. А якщо йдеться про літературний перформанс, то останній пункт стає надзвичайно важливим.

Одразу після леції розпочався перформанс від харківського літературного об’єднання «NETWORчі», створеного Юлією Баткіліною, Світанкою Загребою, Анною Кисельовою, Марко Терента Катериною Єгоренковою. Під час квадроказки «Після хеппі-енду все тільки починається…» учасниці через призму життя казкових принцес розповідали про зовсім не казкове життя домогосподарок. Атмосферності додавала музична імпровізація Ірини Бондаренко. NETWORчі зробили акцент не лише на текстах, але й на реквізиті. Кожна перформерка мала певний казковий образ (Рапунцель, Аріель, Попелюшка та Меріда), вдало підкреслений костюмом. У центрі перформансу, отже, опинилася тема стосунків закоханої пари, які навіть у казкових принцес могли бути далекими від ідеалу.

Фінальним заходом вечора став концептуальний перформанс «Зникомі» за текстами зі збірки «Рубати дерево» Дарини Гладун. У процесі написання сценарію вірші зазнали змін відповідно до творчого задуму авторки ідеї перформансу Марії Степанюк. Поезії доповнювала музична імпровізація Максима Баги (бас-гітара) і Юрія Штайди (електрогітара), а також пластична імпровізація Олени Ермішкіної. Всі перформери були одягнені в темний одяг. Обличчя Олени приховувала чорна тканина. Протягом усього перформансу (а він тривав близько сорока хвилин), Олена, а разом із нею глядачі, пережили шквал емоцій, які змінювали одна одну, ніби від поривів вітру. «Зникомі» поставили ефектну крапку у харківському проекті «Поезія. Переклад. Перформанс».

P.S.:

Замість того, щоб завершити статтю про проект, я поставлю трикрапку, адже навесні Лесик Панасюк і Дарина Гладун планують привезти «Поезію. Переклад. Перформанс» до Києва, де обіцяють значно більше цікавих заходів. Марія Степанюк збирається повторити «Зникомі» і провести «Вечір поетичного перформансу» 17 березня у Харкові (а потім приїхати на «Книжковий арсенал»). У планах усіх учасників ще дуже багато проектів в Україні і закордоном… І насправді хочеться сподіватися, що «це тільки початок»!


Бліц-інтерв’ю з Марією Степанюк, організаторкою Вечора поетичного перформансу «Це тільки початок» у рамках проекту Дарина Гладун та Лесика Панасюка «Поезія. Переклад. Перформанс» у Харкові.


Маріє, ваша перформативна програма має назву «Це тільки початок». Розкажіть, що стало «початком» для Вас як поета?

Я завжди любила поезію. Мені подобається, як вірш впливає на моє життя, і як налаштовує. Так склалося, що за літературним та поетичним життям нашої країни я активно слідкую менше десяти років. Визначальною для мене стала перша Харківська ЛітОсвіта восени 2016, яку ініціювала Стаська Падалка. Там зустріла людей зі схожими літературними смаками. І взагалі відчула, що тексти, які мені подобаються – хороші, поезії, які я пишу – хороші і я обрала правильний шлях і як читач, і як письменник.

Що стало продовженням цього шляху?

У вересні 2017 рокуЛітОсвіта запросила своїх випускників почитати на локації Meridian Czernowitz на Форумі Видавців у Львові. Окрім читань, я відвідала ще низку заходів, серед яких була презентація книжки Дарини Гладун «Рубати дерево». Дарина, серед іншого, говорила про поетичні перформанси. Саме тієї миті я чітко уявила, як тексти, які вона читає, перетворюються на дію.

І ви одразу вирішили поставити перформанс?

Так. Але ще не знала, яким він має бути, тому просто купила книжку, спиталадозволузробити «щось»із текстами і поїхаладодому. Вже у Харкові кілька разів прочитала збірку від початку до кінця вголос під улюблену музику. І почала думати, яким може бути перформанс, і які поезіїдля нього використати.Тоді я планувала взяти їх усі без змін.

А як ви визначилася з текстами остаточно?

Уже під час репетицій. Ми з хлопцями зрозуміли, що віршів надто багато і що, якщо поставити їх усі, то перформанс триватиме кілька годин. Тому взяли по одному-два з розділу (їх загалом 26, тож і це вже було чимало).

До перформансу ви залучили ще двох музикантів (Максима Багу і Юрія Штайду) та акторку (Олену Ермішкіну). Це – ваш перший спільний проект?

Перший. Ми раніше не виступали у такому складі. З Максимом я познайомилася навесні 2017 року, коли допомагала у постановці Олени Авдєєвої «Шахраї-художники». Хотіла його залучити до візуальної частини перформансу, натомість він узявся за бас-гітару, а відомий харківський перформер Юрій Штайда сів за ноутбук і взяв електрогітару. Ми спершу планували провести перформанс у темряві. Репетирували півтора місяці. А тоді Максим якось запросив прийти нашу подругу Олену Ермішкіну, яка займається пластикою. Чесно кажучи, спершу я трохи злякалася. І дарма. Ермішкіна стала ідеальним слухачем, який фізично реагував на те, що чує.

Чи плануєте ви ще виступати разом?

Так. Хочемо привезти «Зникомих» на Книжковий Арсенал. Потім – поїхати на Форум Видавців… Планів багато. І я дуже рада, що ми поступово починаємо їх втілювати! Для нас цей проект насправді став початком!

 

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.