12 грудня презентували книгу поета і солдата Миколи Вороніна «Вірші одного кіборга»

Бібліотека Києво-Могилянської Академії, повна зала людей, що зберігають майже ідеальну тишу і повністю сконцентровані на промові однієї конкретної людини, ні це не екзамен. Це презентація книги Миколи Вороніна, що має назву: «Вірші одного кіборга».

Презентація почалася з того, що Ростислав Семків, директор видавництва Смолоскип і модератор заходу представив Миколу глядачам і слухачам. Він порадив сприймати книжку не просто як поетичну збірку, а як ліричний щоденник, покликаний передавати емоції за допомогою віршів, авторських фотографій Миколи та прози. «Для мене ця книга – згусток емоційного досвіду, переживань, якими Микола хотів би поділитися. Читати цю книгу означає занурюватись у той світ, провідником у який став Микола Воронін» – сказав Ростислав Андрійович.

Сам Микола почав з подяки всім, хто прийшов, яка плавно перетекла в подяку-історію всім, хто надихнув на написання книжки. Більшість часу Микола розповідав історії про людей, що пройшли крізь його життя. Про те, як його навчив цінувати життя дев’ятирічний невиліковно хворий хлопчик Ігор, про те, як він терпів біль, щоб його матері не було боляче. Про військового побратима, чию жінку на його очах ґвалтували, і він зійшов з розуму. Про начальство, яке наказувало: «Не стріляти!». Про бабусю, яка берегла молоко для діда, який втік з німецького концтабору і дійшов пішки додому. Про те, як сам Воронін був учителем математики, котрого, як і всю Україну війна заскочила абсолютно неочікувано. Микола розповідав тяжкі, але сильні історії, що не раз викликали сльози у залі. Проте він запевнив, що його книжка не сумна, просто навчає цінувати кожну «секундочку» життя. «Тут немає негативних емоцій, не бійтесь читати», сказав він. Наголосив на важливості того, що ми можемо зробити до своєї смерті: «Для мене це моя книга». В перервах між історіями Микола читав свої вірші, що викликали в залу, як зворушення, так і бурхливі овації.

Розповів про свої давні зв’язки з Могилянкою, про те, як він там навчався і як йому збирали гроші на операцію, про те, що товариство академії ніколи його не покидало.

Також пан Воронін розповів про намір видати наступну книгу під назвою «Український снайпер», на яку його надихнув Кріс Кайл своєю книгою «Американський снайпер». Сказав, що гроші на книгу збирав у фейсбуці та за фінансовою підтримкою Ліги Українок Канади в Торонто.

Наприкінці презентації Миколі Вороніну вручили грамоту студентського братства Києво-Могилянської Академії, яку він втратив під час виїзду з рідної Горлівки. Після цієї урочистої та зворушливої події відбулась автограф-сесія і живе спілкування автора з читачами.

Ми несемо службу утрьох:

Я, кіт та гвинтівка.

Іще дитяча листівка

Гріє душу мені.

Зорі на небі і місяць.

Поруч гуде війна.

Та, схоже, ніж ми, спокійніше

Нікого на світі нема.

Котик мені гріє ногу.

Такий собі кіт

Бойовий.

Поглядаємо ми на дорогу.

І я...

І мій кіт...

Вартовий (…)


Микола Воронін

На презентації

Глядачі та глядачки

Іноді поезія з війни буває веселою

Модератор презентації, Ростислав Семків

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.