У Балтиморі на греко-католицькому кладовищі Святого Михаїла, в п’ятницю 22 вересня 2017 року було поховано Президента Міжнародного благодійного фонду «Смолоскип», Голову видавництва «Смолоскип» Осипа Зінкевича.

Осип Зінкевич народився 4 січня 1925 року в селі Малі Микулинці на Снятинщині (Прикарпаття). Уже в юності він долучився до національного руху. Відтак, його життя у сорокові роки було сповнене карколомних пригод, але він не віддавався бурхливим течіям воєнного і повоєнного світу; навпаки, завжди пам’ятав свою стратегічну місію – боротьбу зі вільну Україну, за її повноцінність. Карпати, Прага, Німеччина... – скрізь він він залишався активною людиною. Не втрачав ентузіазму навіть у в’язниці, куди потрапив через земляка-зрадника, а видавав там імпровізований часопис, займався самоосвітою.

Згодом не без труднощів Осип Зінкевич перебрався до спокійнішої Франції. Але й тут він не зажив «пересічним» життям. Емігрантські клопоти, потреба працювати задля «хліба насущного» (іноді й дуже тяжко працювати – наприклад, у шахті) не перешкоджали пану Осипу зайнятися виданням часопису, який отримав таку дорогу для нас назву «Смолоскип». Уже в США, в Балтиморі, куди Осип Зінкевич переїхав у п’ятдесяті роки, часопис розрісся до масштабів справжнього видавництва, інформаційного центру. Саме в Америці пан Осип найглибше включився в драматичні події історії другої половини двадцятого століття. Тоді, як пам’ятаємо, тривала глобальна боротьба двох систем, і свідомим, активним українцям у цих обставинах було дуже нелегко знайти можливості для обстоювання інтересів нашої країни. Та хто шукає – знаходить. Можна нескінченно довго розповідати про його діяльність у шістдесятих-вісімдесятих роках. Загалом, уся вона відповідає поширеній сьогодні концепції «м’якої сили» - непрямої, нелінійної активності, яка дає, зокрема, й політичний результат. Осип Зінкевич ініціював кампанію на підтримку окремої участі УРСР в Олімпійських іграх, яка перетворилася на справжній двобій зі спецслужбами Радянського Союзу. Енергійно брав участь у зборі й розповсюдженні нелегальної інформації, літератури з України. Видавав заборонені тут книжки чи книжки авторів, які зазнавали тоталітарного тиску. Дослідження, художні твори, правозахисну літературу. Від Василя Голобородька і Ліни Костенко до Євгена Сверстюка і В’ячеслава Чорновола. Цілі пласти літератури спротиву! Окремий видавничий подвиг – публікація знаменитого і раритетного сьогодні п’ятитомника Миколи Хвильового. «Смолоскип» під орудою Осипа Зінкевича був тією структурою, що утримувала зв’язок між Україною, ізольованою залізною завісою, та широким світом.

Як усе це вдавалося? Відданість справі та організаторський талант. Пан Осип умів не лише сам працювати на перспективу, а й переконувати інших долучатися до справи, яка зовсім не мала вигляду беззаперечно успішної.

Коли нарешті було проголошено незалежність України, Осип Зінкевич із чистою совістю міг би сказати, що чимало зусиль до цього доклав особисто він. Ці зусилля виявилися не марними.

На цьому можна було б і заспокоїтися, полишити громадські справи молодшим і тим, хто є в Україні. Та пан Осип вирішив інакше, відмовився лишатись осторонь – і переніс головний офіс «Смолоскипа» до Києва.

В Україні Осип Зінкевич зайнявся виданням ключових книжок із важливих історико-культурних періодів. Це були і твори проскрибованої за радянських часів спадщини Розстріляного Відродження – від однойменної антології до таких авторів, як Микола Зеров, Майк Йогансен, Валер’ян Поліщук, і спогади, твори учасників визвольної боротьби сорокових років (як-от Олени Теліги, Марії Савчин і Катерини Мандрик-Куйбіди), і, нарешті, книжки шістдесятників та дисидентів (досить згадати видання Василя Стуса, Стефанії Шабатури, Василя Симоненка, Леся Танюка).

Але не менш стратегічною була ставка на працю з молоддю. Завдяки пану Осипу з’явився літературний конкурс видавництва «Смолоскип». Запрацювали семінари творчої молоді в Ірпені та Ворзелі. Все це без перебільшення створило середовище, яке задає тон у сьогоднішньому літературному процесі. Згадаймо хоч би такі імена, як Сергій Жадан, Тарас Прохасько, Маріанна Кіяновська, Софія Андрухович, Дмитро Лазуткін, Олена Степаненко – все це лауреати смолоскипівської літературної премії, учасники смолоскипівських заходів. Як сказав Сергій Жадан, «Осип Зінкевич фактично створив наше покоління». Підтримку стилістично різноманітної, тематично строкатої молодої літератури пан Осип поєднав із увагою до молодих політологів, майбутніх політиків, громадських активістів, журналістів. Не прагнучи при цьому виокремити якийсь один партійний напрямок, але прагнучи наповнити всі ідеології потужною українською домінантною.

Важливою виявилась і програма стипендій для студентської молоді, надто в найбільш кризові для української економіки моменти.

Будинок «Смолоскипа» на Подолі став місцем, де регулярно відбувались і відбуваються численні мистецькі та громадські заходи. А 2007 року тут відкрилася книгарня, що працює суто з україномовною літературою. Поряд із книгарнею з’явився архів-музей українського самвидаву…

Усі ці та інші ініціативи, які започатковував чи підтримував Осип Зінкевич, знову були і є тією самою «м’якою владою», що непомітно, проте послідовно змінювала і змінює Україну.

Ми, співробітники, «Смолоскипа» в Україні, пам’ятаємо пана Осипа як людину ділову, тверду, послідовну, але заразом надзвичайно душевну й людяну. Він умів бути серйозним і жартувати, допомагати іншим і підтримувати, досягати своїх істинно шляхетних цілей. Тримав руку на пульсі подій і водночас знав, як розслабитись, абстрагуватися, де набратися сил на нові звершення. Нас вражав його багатющий життєвий досвід – і тим більшою втратою для української культури є те, що Осип Зінкевич не залишив розлогих мемуарів. Зрештою, за справами сьогодення і розрахунками на майбутнє він просто не мав на це часу.

Символічно, що востаннє до України пан Осип приїздив восени 2013 року, напередодні зламних подій, що розпочалися невдовзі та тривають посьогодні. Подій, щодо яких він зовсім не був байдужим чи пасивним.

Коли без перебільшення всіх свідомих і культурних людей країни сколихнула болісна звістка про відхід пана Осипа, багато хто казав: з його смертю відійшла ціла епоха. Та ми хочемо сказати інакше. Зі смертю Осипа Зінкевича від нас віддалались одразу кілька епох. Він був і їхнім спостережливим свідком, і безкомпромісним учасником.

Ми глибоко сумуємо, і єдине, що полегшує наш смуток – світлі спогади про пана Осипа. Якнайщиріше співчуваємо родині та близьким. Вічна пам’ять і Царство Небесна Вам, пане Осипе! Ваші справи тривають і свідчать про насиченість і велич Вашого життя.

Щиро,

співробітники «Смолоскипа» в Україні

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.