У «Смолоскипі» - чергова новинка, пов’язана з українським повстанським рухом сорокових-п’ятдесятих років двадцятого століття. Нагадаємо, саме нинішнього року відзначається 75-річчя від створення Української повстанської армії, а також і її першого бою (у ньому, як твердять історики, повстанці виступили проти нацистських окупантів). Символічно, що до цієї дати – поряд зі спогадами Марії Савчин, про які ми вже розповідали та розповідатимемо ще – вийшла друком книжка вибраних творів зв’язкової УПА, громадської діячки та поетки Катерини Мандрик-Куйбіди.

Перша і найбільша частина цього видання – вірші. Деякі з них відбивають почуття і світосприйняття спершу молодої дівчини, потім ув’язненої, але внутрішньо абсолютно не зламаної жінки, нарешті, людини звільненої, тієї, що повернулася до своєї країни та до «сродної праці». Інші мають публіцистичний характер або є типовою воєнною поезією. У своїй творчості Катерина Мандрик-Куйбіда виразно спиралася на народний варіант літературної традиції, а також на класичну спадщину української поезії.

Поетка продемонструвала різні підходи до поетичного вислову. Ось, до прикладу, простий і декларативний ранній твір:

Ми стали у ряд на оцій полонині

Обітницю скласти на зброї:

Свободу народам! Свободу людині!

Нас кличуть боротись герої.

А ось внутрішньо складаніший і багатозначніший текст:

Ми піднялись на ворогів,

Щоб довершити клич

Убивства осмисленного.


Повстали ми, щоб смертю

Смерть все ж подолати.

І світ покликаних своїм доповнити іменням.

Особливий блок віршів Катерини Мандрик-Куйбіди утворюють речі, написані вже після арешту, в сталінському таборі (тобто, за великим рахунком, за логікою боротьби – в полоні). З одного боку, вони є документом боротьби (часто переважно внутрішньої, підпільної) людини за власну гідність, за життя, за людську сутність. Із другого – в них, попри весь очевидний трагізм і напруженість ситуації, виникає специфічний, естетично виразний філософський настрій і мудра сумовита іронія. Що ж, вони, ці поетичні знаки зрілості, найкраще свідчать про те, що свою боротьбу за самість в ув’язненні Катерина Мандрик-Куйбіда рішуче й беззаперечно виграла.

Морозом лютим, снігопадом

Із двадцять п’ятим роком нині

Мене весна вітала радо…

І вдарив конвоїр по спині.

Та зуміла наповнити довколишню реальність знаками свого внутрішнього світу:

Через роки приваблює домівка

Мигтінням світла в отворі вікна:

Давним-давно не мащена долівка…

На дворі сніг. Видзвонює щедрівка.

Та так, що аж до карцеру луна!

Далі у збірці є багато інших віршів, породжених різними переживаннями, міркуваннями, політичними та моральними роздумами тощо. Але навряд чи можуть бути сумніви, що саме табірні вірші стали творчою вершиною Катрини Мандрик-Куйбіди, моментом найбільшої душевної напруги, найнасиченішого слова.

Традиційно цікавий і колоритний розділ книжки (як і в інших виданнях із серії «Вибрані твори») – «Фотоматеріали». Тут до уваги читачів-глядачів – і юнацькі знімки Мандрик-Куйбіди, і фотографії з табору, і матеріали після звільнення та повернення до України, і копії різноманітних документів (від автографів віршів до гебешних постанов), і вітальні картки політв’язнів, і фотографії часів незалежності.

А завершальною частиною постає автобіографія Катерини Мандрик-Куйбіди. Власне, за формою це коротенькі мемуари, на жаль, незавершені. В них авторка розповідає про своє дитинство, юність у прикарпатському селі. З автобіографії видно, що, як і поезія цієї людини, сама вона походила з «гущі» простого народу, а відтак, чудово знала умови його життя, настрої, культуру. Є тут розповіді про участь у боротьбі УПА, про арешт і жорстокі катування з боку радянських силовиків, про перебування в таборі та повернення до України. Одним із провідних мотивів цих спогадів стали релігійні переконання Катерини Мандрик-Куйбіди, які відстоювала все життя, а при нагоді й пропагувала.

«Вибрані твори» Мандрик-Куйбіди стали добрим внеском до умовного «архіву» історії та культури України середини двадцятого століття.

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.