15 листопада виповнилося 100 років знаменитому чеському і словацькому дослідникові української літератури Миколі Неврлому. Ця ефектна дата не лише викликає радість, повагу та вигук «ого!», але й перетворює пана Миколу на справжнього патріарха нашого літературознавства та українознавства.

Микола Неврлий – людина яскравої долі. Науковець, який уміє перетворюватися на підпільника, і навпаки. Навіть народився він у вельми несподіваному місці, в Ростові-на-Дону, й при цьому в українсько-чеській родині (їх туди депортували під час Першої світової війни). Неврлі багато переїздили, серед іншого, жили в тодішній столиці Радянської України Харкові, де батько науковця певний період навіть служив оглядачем зарубіжної преси для легендарного Миколи Скрипника. Пам’ятаю, як 2009 року в Києві в будинку «Смолоскипа» пан Микола згадував, що в дитинстві йому доводилося бачити й іншу легенду тих днів, персону, яка тепер виглядає набагато масштабніше за наркома Скрипника – Миколу Хвильового. Чи багато сьогодні серед нас є людей, які навіч бачили цього лідера покоління «Червоного Ренесансу»? Взагалі, Микола Неврлий скрізь і завжди наголошує, що в житті йому надзвичайно щастить на зустрічі з видатними, цікавими людьми. Що ж, це справді – багатство. А вміти таке багатство належно поцінувати – то вже мудрість.

А ще йому просто щастило. Наприклад, родині Неврлих пощастило взяти й легально виїхати до тодішньої Чехословаччини 1933 року. Мотивація – чеське коріння. Нині годі уявити, яким «джек-потом» це було, яким порятунком від можливих репресій, від нскінченних тоталітарних принижень. Але, порятувавшись, Микола Неврлий не схотів просто забути про свою неблагополучну батьківщину як про страшний сон. У Чехословаччині він увійшов до українських кіл (від Олександра Олеся до Євгена Маланюк), навчався в Українському вільному університеті (основна освіта – в Карловому університеті) та долучався до відповідної активності. Саме так 1941 року в складі знаменитих «похідних груп» мельниківської ОУН Неврлий знов опинився в Україні. Не в найвеселіший, м’яко кажучи, час. Зовсім скоро наївні сподівання націоналістів «використати німців» утонуть у ще гіршій кривавій каші, ніж сподівання лівих «використати більшовиків», а з «похідників» мало хто лишиться живими (й мало хто встигне щось вартісне зробити). Але Миколу Неврлого з України було відкликано. Живий і порятований, він приніс своїй країні набагато більше користі, ніж коли був би розстріляний гестапівцями та похований у безіменній могилі де-небудь під Васильковом, куди Неврлий якраз і встиг дістатися.

Коли після перемоги над нацизмом Чехословаччина увійшла до комуністичного блоку держав, Миколі Неврлому знову пощастило: про його участь в українському підпіллі нова влада або не знала, або просто не стала згадувати (радше все-таки перше). І він, іще повчившись у Карловому університеті (для підтвердження диплому, який у повоєнній Чехословаччині викликав сумніви), зайнявся своєю фаховою справою, тобто дослідженням української та інших слов’янських літератур. Серед іншого, очолив цілий гурток перекладачів з української. Справою, в якій грало роль уже не везіння, але цілеспрямованість, інтелектуалізм, зваженість науковця.

З настанням «відлиги» Неврлий почав регулярно приїздити до УРСР, зустрічатися з українськими радянськими літературознавцями й літераторами, обережно постачати сюди проскрибовані твори. Цей свій досвід він описав у статтях-спогадах, чи не найцікавішими з-поміж таких зустрічей, напевно, були контакти з Володимиром Сосюрою та Миколою Бажаном. Не можу забути зворушливої деталі: як Сосюра постійно з інтересом розпитував про Євгена Маланюка, того самого, про якого раніше писав отакі суворі та дуже патетичні рядки:

Шановний пане Маланюче,

ми ще зустрінемось в бою!..

Ці згадки опубліковано в книжці «Минуле й сучасне: збірник слов’янозавчих праць». Вона побачила світ згаданого вже дві тисячі дев’ятого року у видавництві «Смолоскип». До неї ввійшли дослідження з історії літератури, зв’язків нашої літератури з чеською, слов’янською та іншими літературами, слов’янозавчі дослідження, нарешті, спогади. Пригадую, вихід цієї книжки став важливою подією в нашому гуманітаристичному просторі. А знаменитий дисидент і критик Іван Дзюба тоді пожартував, що, видаючи такі речі, «Смолоскип» виконує роль міністерства надзвичайних ситуацій.

Насправді, ми дуже пишаємося співпрацею з паном Миколою. Тішимося, що нам довелося посприяти виданню його творів в Україні. І на честь Дня народження цієї видатної людини хочемо побажати ювіляру многая літа, натхнення, здоров’я і радості!

 

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.