30 жовтня відбулася харківська презентація антології «Українська авангардна поезія (1910-1930)» - книжки, яка нещодавно з’явилася друком у видавництві «Смолоскип».

Презентація в Харкові мала стати і стала особливою. Ще б пак: адже саме в цьому місті розгорталися найбільш бурхливі події історії української літератури двадцятих років двадцятого століття, зокрема, тут, у тимчасовій столиці УСРР, увійшла в зеніт свого розвитку поезія футуристів, конструктивістів та інших представників авангарду. У Харкові експериментували, писали вірші й маніфести, у Харкові спалахували найдраматичніші дискусії – наприклад, між «Новою  Ґенерацією» футуриста Михайля Семенка та «Авангардом» Валеряна Поліщука. Тут же активно втілювались у життя авангардні концепції в інших видах мистецтва – в архітектурі, театрі, образотворчості. Будинок «Держпром», театр «Березіль» Леся Курбаса, творчість Василя Єрмілова та Олександра Хвостенка-Хвостова, ці та інші артефакти українського авангарду сьогодні є неодмінними елементами культурного образу Харкова.

Нинішній Харків – місто, сказати б, нарочито мирне, підкреслено мирне. Здається, ніби воно хоче зробити вигляд, ніби за якісь 250 кілометрів на південний схід не йде війна. І звідси специфічна напруга в повітрі, під шаром якої, насправді, зовсім інші події: нещодавнє повалення Леніна (який, до речі, псував конструктивістський задум ансамблю площі, створеної саме в столичні часи), сутички, обстановка на фронті, чутки про можливий напад на Харків і роздуми, хто в місті кого підтримає... На вході до книгарні «Є» поет Сергій Жадан із композитором і недавнім кандидатом у депутати Борисом Севастьяновим обговорювали далеко не тільки мистецтво чи буденні ситуації, але й те, як активісти збираються організувати зустріч харківським бійцям, що повертаються з війни на ротацію. А один місцевий викладач літератури розповідає, що в разі атаки на місто обов’язково піде добровольцем на фронт, бо інакше його неодмінно видадуть окупантам сусіди-«ватники», котрі брали участь у березневому штурмі обласної адміністрації та побитті майданівців...

Та все ж на самій презентації вдалося зосередитися на літературі. Вів вечір відомий поет і дослідник літератури ХХ століття Ростислав Мельників. На презентацію не змогла приїхати одна з упорядників – поетка Юлія Стахівська, зате був на місці другий упорядник – поет Олег Коцарев. Саме на «поетичність» обох упорядників звернув увагу Мельників.

- І Стахівська, і Коцарев самі займаються поезією, а це наклало помітний відбиток на антологію, яку вони зробили. Передовсім це стосується добору текстів авторів: часто складається враження, що вони шукали найближчі для себе вірші. Вийшла, таким чином, не суто академічна, а авторська антологія. Ще один важливий момент – упорядники представляють дуже різні міста, Харків і Житомир, а це дало їм можливість подивитися на поезію українського авангарду стереоскопічно саме в регіональному розрізі.

- При цьому ми прагнули відмовитися від стереотипів, - відповів харків’янин Олег Коцарев, - зокрема й від стереотипу про те, що тільки Харків був єдиним центром авангардної поезії чи що вся вона концентрувалася виключно в Радянській Україні. В нашій антології в міру можливості ми представляли різні регіони. Зокрема, й Галичину, що в той час була під владою Польщі, а тому вплив ідеології та, тим паче, цензури був у тамтешніх поетів-експериментаторів радкально меншим. Так само є в ній і представники діаспори (взяти хоч би таку ключову постать антології, як Василь Хмелюк). Причому не лише західної, але й східної, котра тоді як діаспора, власне, й не трактувалася. Йдеться про українських поетів, що жили й працювали в Росії. В них була своя літературна група «СіМ» («Село і Місто»), вони намагалися видавати лівий літературний журнал «НеоЛіф»...

Обговорюючи список авторів антології «Українська авангардна поезія», Ростислав Мельників назвав кількох поетів, твори яких не ввійшли до книги, а між тим у них також були авангардні періоди творчості – наприклад, Леонід Первомайський з його експериментами на ґрунті образу радіо (тодішньої новинки, котра вельми бентежила та надихала авангардистів).

- Словом, будемо сподіватися на те, що перше видання антології скоро розійдеться і зявиться друге, розширене, видання.

Не дивно, що в Харкові чимало уваги було приділено межовим українсько-російським явищам авангарду, представленим в антології додатком. Це – україномовні або двомовні вірші загалом російських поетів, як-от Іллі Сельвінського чи Василіска Гнідова.

Заявлена в рекламі презентації дослідниця історії української літератури, співробітниця Літературного музею Тетяна Пилипчук прийти не змогла, натомість, виступив згадуваний уже Сергій Жадан. Він розповідав про одного з героїв антології та одного зі своїх улюблених поетів – Олексу Влизька – і сказав, що на місці упорядників, можливо, взяв би деякі інші вірші. Тут стався забавний казус. Виявилося, що вірш, якого Жаданові бракувало в антології, насправді, там є. Але про це забув і Жадан, і навіть Коцарев, тож вірша в книжці знайшов модератор презентації.

- А взагалі, страшенно важливо, що зявилася ця симпатична антологія, добре, що Юля і Олег її зробили.

Читання віршів з антології стало заключною частиною презентації. Олег Коцарев продекламував кілька поезій Андрія Чужого, Ґео Коляди та Василя Хмелюка. Ростислав Мельників читав Ґео Шкурупія, а Сергій Жадан – Олексу Влизька. Вечір завершився неформальним обговоренням (зокрема, зясувалося, що в колишнььому помешканні художника-авангардиста Василя Єрмилова планують організувати публічний культурний простір, і, можливо, там виникнуть цікаві проекти, в тому числі й на перетині з літературою), а потім гостті презентації розчинились у харківських сутінках.

Як зазначив по закінченні вечора Олег Коцарев, харківська презентація вийшла однією з найцікавших – саме тут було найбільше конструктивних зауважень і пропозицій до антології, саме тут найвиразніше відчувалася зануреність аудиторії в тему.  
 

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.