Богдана Костюк. Серпневий рок-фестиваль у Євпаторії: «Рок метал» – проти «совка»

Мій новий знайомий – фронтмен білоруської рок-групи АПОКРІФАЛ Єгор Руль – полюбляє політологію. Каже, що «у Білорусі ця наука – продажна жінка існуючого режиму», який вимагає від населення бути стандартними, однаковими. Таким, як Єгор і його колеги – рокери, доводиться важко: треба відстоювати свою музичну особистість, свою несхожість (навіть зовнішню) на інших. «Рокери, за ризиком потрапити ні сіло – ні впало до кутузки, посідають у нас друге місце після патріотично налаштованої молоді і професіоналів з Народного Фронту Білорусі», – розповідає Єгор, і додає: «Білоруські радіостанції не приймають музику, яку ми їм пропонуємо, її використання de facto заборонене у радіо-програмах: то якість не подобається, то слова непідходящі. А насправді, я переконаний: рок-музика ще у часи існування СРСР була небезпечною для ЦК КПРС – вона має характер і настрій, її створено на патріотичних, національних мотивах і традиціях. Так, АПОКРІФАЛ співає рок-балади на слова відомого поета–народника Максима Богдановича. А подібні пісні та музичні експерименти не подобалися тодішній компартійній верхівці, і так само не подобаються нинішній білоруській владі», – стверджує Єгор Руль.

А я, поспілкувавшись з ним, замислилась – а чи подобається нинішній українській владі подібна музика? Музика жорстка, музика «сталева», музика рішуча? Молоде покоління змушене з ранку до вечора слухати на FM-діапазоні і у телевізійних кліпах солоденьку «попсу» – найчастіше, ці «витвори масової культури» made in Russia. Послухати фольк-рок, «металевий» рок тощо у повсякденному житті майже неможливо: ну, не подобаються нашим можновладцям і чиновникам досконалий музичний ритм і слова на кшталт «Веди нас, княже, на бій за Русь», або виконані у «важких металевах» музичних традиціях народні пісні «Через річку, через гай» чи «Ти казала – у неділю...».

Українська влада слухає пісні про «матінку – Росію, Україну – неньку» у виконанні російських «класиків мас-культури» або легковажні пісеньки від Кіркорова & C. І навряд чи спадають на думку нашим можновладцям історичні паралелі. А згадати варто легендарні 1960-ті роки. (Пам’ятаєте, рокери із стажем та їхні прихильники?!). Світ здригається від перших «металевих» рок-акордів; гасла «Рок – проти війни», «Музика – замість бомб» лунають на Європейському і Північно-Американському континентах звідусіль. Доба «золотої молоді», «дітей – квітів» – і доба протестів проти «холодної війни» і війни у В’єтнамі. Доба боротьби молоді із консервативним мисленням, із застарілими поглядами на суспільство і його розвиток. Тоді ж, у 1960-ті – Мілош Форман із трагічним мюзиклом «The Hair» й уславлені «The Beatles» перетворюються на символи тогочасного мислення і маршу молоді за новий світ. Тоді ж – «Зоряні війни» Джорджа Лукаса як символ цього нового, неземного, абсолютно іншого життя. Тоді ж – у підвалах Ленінграда і Москви тусовки музикантів андерграунду.

Сорок років по тому «важкий металевий рок» знову перетворився з музичного на соціальне явище. Уже – на теренах колишнього Радянського Союзу, де рок-музика уособлювала несхожість, нестандартність мислення і підходу до життя – індивідуальну та музичну — і виростала як важлива складова культурно-мистецького андерграунду. Щось таки нині діється усередині молодіжного середовища України, якщо найбільш представницький у колишньому «совку» фестиваль «важкого року» Metal Heads Mission відбувся якраз на українській території (серпень 2003, Євпаторія). 15 рок-груп з України, з Білорусі, Росії і Польщі демонстрували як знання «класики рок-металу», так і вдале використання автентичних музичних традицій своїх народів. Організатор фестивалю – рок-музикант Сергій Іофік — каже, що «нічого подібного раніше у нас просто не було. Ми виконавців зорієнтували на те, що вони будуть представляти сучасне рок-мистецтво своїх держав. Тобто, наш фестиваль – ще і перша у СНД музична вистава, яка дозволяє ознайомитися з національними тенденціями розвитку рок-музики окремих країн. Зазначу, що не тільки у рок-музиці, а навіть і у Західній «попсі» спостерігається інтерес до національного, автентичного: зверніть увагу, наскільки зараз популярні італійські та бразильські мелодії, французький шансон, який переживає чи не друге народження...».

Судячи з реакції слухачів, за «важким металом», густо замішаним на автентиці, молодь скучила. Їй набридли російські поп-виконавці, від офіційних улюбленців нинішньої української влади теж «кайфу» ніякого... Не кожен сприймає мелодії від death metal, hard rock – але більшість українських рокерів намагається запам’ятатися слухачеві композиціями, музичним і текстовим навантаженням. І, повірте, слухати пісні про прадавніх аріїв, про князів, які боронили Русь від половців, про київських витязів, про козацькі походи набагато приємніше, ніж про шоколадного зайця чи пропозицію вбити подругу.

Але – двері престижних концертних залів закриті для українського року або для виконавців автентичної музики. Чому? Відповідь зрозуміла: така музика не влаштовує чиновників від української культури. Ця музика не дає моментального прибутку. Ця музика вимагає уваги і зосередження. Мої знайомі рокери і виконавці кобзарських мелодій стверджують: років зо десять наступне чиновницьке покоління збагне, що будь-яка музика несе виховне навантаження. Що виховує «попса», пояснювати не треба – варто послухати репертуар будь-якої з FM-радіостанцій. Рок-музика ж може стати непоганим «музичним знаряддям» у патріотичному вихованні – або ж призвести до розшарування на «батьків і дітей», чиновництво і народ, народ і натовп.