Сашко Письменний, Юля Гушул. А «Культреванш» усе триває...

«Програма «Культреванш» схожа на мозаїку, – говорить про свій проект його шеф-продюсер «поет у законі» Роман Скиба, – скільки складових частин, стільки й кольорів. Головне, що все у ній мусить бути підпорядковано умовній системі – певному математичному законові, якому, втім, належно уживатися з імпровізом».

«Культреванш» триває уже більше «п’ятирічки» – саме зараз, згідно з попередніми планами Скиби, програма мала б завершитися, але з таємних міркувань шеф-продюсер вирішив продовжити її фабулу ще на два з хвостиком роки.

Серед безлічі пресових видань, що висвітлювали фрагменти «Культреваншу», «Смолоскип України» робив це чи не найдетальніше, але з осені 2001-го інформація про перебіг подій проекту на його сторінки не потрапляла. Звісно, з технічних причин – виправдовується головний «культреваншист», у якого на все знайдеться відповідь. Але хай уже... Доведеться для початку трохи помандрувати по минулому – у таких подорожах, зрештою, є свій неповторний шарм.

Ретроспекція перша.
«Барикадні нотатки». Жовтень, 2001.

Третій блок вечорів синтезованого проекту «Штрихи і пунктири» та друга арт-асамблея «Абзац», що передували дню народження свого організатора, як виявилося потім, були останніми «культреваншівськими» артефактами у приміщенні клубу «ОsтаNNя Барикада». Проте, до весни 2002-го, коли символічні дошки на його дверях зіграють свою фатальну роль, лишався ще чималенький клапоть часу. Тож заглибмося у тодішню атмосферу, пригадаймо «барикадний» інтер’єр і вміру поностальгуймо...

Три перші акції, а саме «Триштрих», відбулися не в головному – горішньому, а в маленькому нижньому барі клубу – «Арт-крамничці», або ж «Барикадці» (друге назвисько народилося напередодні). Салончик, у якому досі не скоїлося жодної імпрези, виявився більш ніж придатним для літературних посиденьок. Компактність і затишок, старі афіші на стіні – все працювало на позитив. Героїнею першого вечора стала харків’янка Ганна Яновська. Атмосфера наповнилася духом містики та випарами урбанізму. Акцію «розбавили» представники «групи підтримки», що прибули разом з нею з Харкова: Роман Трифонов, Олег Коцарев, Ганна Носкова. Потім не втримався і «штовхнув промову» літературознавець Григорій Штонь, а вільний художник Ігор Герус у блазнівському головному уборі (з реквізиту арт-крамнички) елегантно вручив поетці велике блискуче яблуко після того, як вона прочитала вірш, присвячений цьому багатозначному плодові... Другий вечір, що був відданий у владу львів’янинові Олесю Старовойту, являв собою суміш концерту автора-виконавця і вільної дискусії. Мова йшла насамперед про Старовойтову збірку «Лад», видану Скибою у межах програми «Культреванш», а поза тим, про всяку всячину: старі проекти, фестивальний процес в Україні, виборчі кампанії, телебачення, etc. «Усі галичани надто серйозні,» – сконстатував один із присутніх журналістів і спровокував застілля... Віра Балдинюк, головна дійова особа третьої акції, презентувала свою творчість дуетно з авторкою-виконавицею Алісою Кропивкою. Найактивнішим сприймачем дівчат серед публіки став поет Ігор Римарук. Коли обов’язкова частина вечора вичерпалася, Алісина гітара перейшла у руки спочатку Павла Коробчука, а потім Павла Нечитайла. Скиба на прохання глядачів-слухачів проанонсував одним текстом «Аз-пунктир» – акцію, що мала відбутися наступного дня... Власне кажучи, цей анонс, як пост фактум зізнався Скиба, вдався йому значно краще, аніж сам рекламований вечір, що ознаменувався зміною місця проведення. У просторому горішньому залі, куди перенісся епіцентр акції, публіка, за інерцією, «намалювалася» у тій же кількості, яка була зафіксована на дійствах у «Барикадці». Як не дивно, зал при цьому був майже повний, але завдячував своєю «заселеністю» він випадковим відвідувачам, що з’явилися сюди з суто гастрономічною метою. Виступ харківського гурту «Калєкція» вселив дещицю бадьорості, але винуватець події, почавши читати вірші, раптом постав (і поставив аудиторію) перед фактом, що для цієї місії він таки поважно застуджений – перших пів-години імпрези його лірика була густо інкрустована кашлем. Врятувала ситуацію добродійниця з філологічного факультету, що здогадалася піднести бідному митцеві кухоль пива. Далі лінія дійства майже налагодилася, але не настільки, аби поет у законі залишився собою задоволений. Слід відзначити, що на «Аз-пунктирі» знову «засвітилася» Аліса Кропивка з «Телефонною будою» на музику Віктора Царана... Отак просунулася фабула Скибинських уродин до «Абзацу». «Якщо після мого вечора мені видавалося, що все це мало кому потрібно, то після арт-асамблеї зрозумів, заради чого це варто робити», – сказав організатор «усього». «Абзац» став справжнім тріумфом. Упродовж двох годин «ОsтаNNя Барикада» аншлагувала. Скиба майстерно вплітав у конферанс свої старі (не читані день перед тим) твори й отримував належну оцінку у вигляді оплесків. «Солянку» склали уже згадувані Павло Нечитайло, Павло Коробчук, Ігор Герус, а також Анатолій Дністровий, Андрій Петринський на прізвисько «Дизель», Дмитро Мамчур, Олесь Корж, Петро Коробчук (батько Павла), Віка Іваненко (яку викликали на «біс»), Віктор Нестерук, etc, etc, etc… А тим часом київські вулиці осипало урочисте листя...

Ретроспекція друга.
Просто «Абзац». Травень, 2002.

Закриття «Барикади» змусило шеф-продюсера «Культреваншу» ламати голову над вибором «точок» для подальших столичних сейшенів. Черговий блок «Штрихів і пунктирів» довелося трохи відкласти, а третя арт-асамблея з відомою вам гучною назвою знайшла собі пристанівок у стінах Національної Спілки письменників, чи то пак – у Будинку літераторів, як господарі величають нижній зал. «Абзац» стався одразу по завершенні «смолоскипівського» Семінару творчої молоді в Ірпені, тож був позначений (як і попередні весняні «культреваншування» у Києві) під назвою «ПоІрпіння». Готуючись втрапити «з балу на корабель», а точніше «з залу на поїзд», на сцену виходили митці з різних кутків України, декламували себе і музикували на славу. До речі, авторсько-виконавська лінія (Дмитро Тодорюк, Віталій Сухарєв, Гена М’ясоєдов, Дмитро Гуцало, «завсідники» Нечитайло, Коробчук та Нестерук) варта додаткового «Вівату». А ще на акції вручалися імпровізовані нагороди прайз-ініціативи «Елефант»: диплом «Містер Експресія» від Культепіцентру «Лір-Артіль» отримав ... ну, звісно ж той же такий Нечитайло (а Співайло), диплом «Помагай», присуджений за меценацтво, дістався п. Осипу Зінкевичу, який, на жаль, не був присутній на акції, а одноосібного організатора і ведучого знайшла грамота не функціонуючої, але вічно живої «ОsтаNNьої Барикади» та Чільної Української Молодіжної Мистецької Агенції «ЧУММА» з поважною присвятою «Поету в законі».

Ретроспекція третя.
Культвидав. Червень-вересень, 2002.

Збірка Богдани Бойко, що вийшла у Києві під фірмовим знаком львівського видавництва «Сполом», стала десятим виданням «культреваншівських» ініціатив. Далі, завдяки вигідним домовленостям шеф-продюсера з тим же видавництвом з’явилося ще три книжки, оригінальні за своїм мініатюрним форматом: поезії Мирослава Побережного, Ігоря Павлюка та довгоочікувана «Одіссея-2000» самого Скиби...

Ретроспекція четверта.
«Могильні» читання. Жовтень, 2002.

Осінь знову «заштрихпунктирила» дощем, і настав час збирати тусовку. На цей раз поет у законі вирішив «обжити» Києво-Могилянську академію. Щоправда, припав час «обжиття» на тиждень самостійної роботи студентів (така собі вузівська сієста). Та що ж поробиш, дати дня народження не вибирають...Проте перший вечір, всупереч обставинам, вдався аншлаговим. Можливо, далося взнаки те, що «читанням» його назвати аж ніяк не випадало, хоча б виходячи із прізвища презентованого... Ви вже здогадалися, що ним був не хто інший, як Нечитайло. На акцію з собою він привів друзів-виконавців, і ті «драйвували» досхочу, то спільно з Павлом, то самі по собі. Не обійшлось навіть без підтанцьовок. Втім, серед публіки витала і крамольна думка, що Нечитайло-одинак – це значно крутіше. Другий вечір «Триштриха» належав аж чотирьом авторам: Олесі Мамчич, Дмитрові Мамчуру, Андрію Петринському та «окниженій» Богдані Бойко. Аудиторія була заповнена доволі символічно. Та рекорд малолюдності побив персонаж третього вечора – львів’янин Ігор Павлюк... «А я попереджав, що автору не варто цілком покладатися на мене, а й самому подбати про аудиторію,» – відхрещувався, може й справедливо, від критики Скиба. Його «Аз-пунктир», хоч аншлагового рівня не досяг, але був від нього не таким уже й далеким. А четвертий «Абзац» нічим особливим не потішив. Мабуть тому, що з тих самих технічних причин трансформувався у додаток до «Аз-пунктира» (арт-асамблеї припало відбутися у той же вечір одразу після антракту). Більшість потенційних учасників Скиба попередити про зміни не встиг, та й публіка до такого тривалого тусування виявилася не надто готовою... «Ну, оце вже, що грішний, то грішний,» – змирився з докорами шеф-продюсер...

Ретроспекція п’ята.
«Абзац» – «Штрихам»... «Абзац» – «Абзацу». Квітень-травень, 2003.

Завершувався синтезований проект «Штрихи і пунктири» там, де і починався – у Львові. П’ятий блок вечорів «прописався» у Музеї етнографії, що гостинно розчинив свої двері митцям. Сценічний час першої акції розділили юна «прозайкиня» Марта Грибальська і рок-виконавець Андрій Голяк. Останній з нагоди сейшну реанімував свій колишній (вельми популярний) гурт «Окрема територія». Другого і третього вечорів «Триштриха» залом володіли літератори дещо старшого покоління – Василь Терещук, що засвідчив своєю з’явою повернення до поезії після довгої перерви, та Богдан Смоляк, що виступав не лише в традиційному для себе поетичному амплуа, а й у новому – прозовому. Вінчав усе відповідно Скибин авторський «Аз-пунктир». З публікою ситуація знову вийшла «перепади стою»: початковий аншлаг і три «факти умовної заповненості». Це ще раз доводить, що навіть видатним продюсерам для проведення оперативного імпрез-промовшну не завадять помічники...

Проте п’ятий «Абзац», що знову ж таки став продовженням Ірпінського семінару (відтак ви зрозуміли, що ми перемістилися до Києва), був повним. Точніше, повним був зал Національного музею літератури, принаймні впродовж перших двох годин акції. Річ у тім, що високими кількісними характеристиками відзначалася не лише публіка, а й загін учасників, і тому арт-асамблея дещо затяглася. А оскільки багато хто «сидів на валізах»... Втім, все проходило достатньо динамічно і жваво. Музики на цей раз вистачало: тут вам і барди, і рок-гурти, і навіть трохи попси. Серед заїжджих поетів і поеток спостерігалися яскраві «персони», тож «фабрика нових імен» працювала на повну потужність. Отак на оптимістичній ноті і відійшла в історію друга частина «Культреваншу». Але, як наголошувалося на початку нашого огляду, до кінця програми усе ще не близько...

Футуроспекція.
Жовтень, 2003.

Літературний фестиваль «Тайм АУТора» – так формулюється майбутнє збіговисько, запроектоване Скибою з нагоди його 33-річчя. Дійство обіцяє бути триденним (орієнтовно 24-26 числа відповідного місяця), у його основу частково покладено принципи легендарного «ЛІРу». Отож, кияни, стежмо за афішами та оголошеннями у пресі...