Станіслав Федорчук (Донецьк): «Не кожний митець є генієм. Для нас головне – збурити публіку. Діалог потрібний, щоб показати, ким ми є, а не ким ми не є. Несмак має право на життя».

Володимир Яворівський (голова НСПУ): «Тримайтеся, хто за що може».

Василь Фольварочний (директор будинку НСПУ): «...він не тільки член Спілки письменників, він ще й письменник».

Тарас Шмігер (Львів): «Як парадигма Заходу і Сходу може впливати на Україну? Рим – теза, Москва – антитеза, Київ – синтеза, чи не так?»

Роман Трифонов (Харків): «Я закликаю Тараса у спільники».

Віталій Мороз (Київ): «Я хотів би захистити доповідача, бо ви мене майже вбили. Ви багато сказали, а чого ви ще не сказали?»

Богдан Тихолоз (Львів): «Я не хочу завдавати шкоди доповідачу, тому знімаю своє питання. У вас ніщо інше, як крик жіночої душі. Ми є творцями сутності, і нам не треба на когось орієнтуватися. Я буду говорити про одну мудру людину, не думайте, що я буду говорити про себе».

Таня Білонога (Донецьк): «Тут у нас є собака, яка відвідує всі наші заходи. Коли все відбувається спокійно, вона спить, а коли атмосфера стає нетолерантною – вона починає гавкати».

Марина Бесарабова (Харків): «На цьому семінарі треба бути толерантним. Всі наші справи просякнуті платонізмом: хто, що повинен і чому? Всі ми з вами є платоніками».

Соломія Бук (Львів): «Чи естетична парадигма зумовлюється мовою?»

Володимир Хізниченко (Миколаїв): «Київ не зумів виробити метод впливу на регіони».

Тетяна Дерюга (Харків): «А я відповіді на моє питання так і не почула. Патріальхальна традиція трактувала жінку як артефакт. Страх чоловіка перед жінкою перетворюється у його бажання підкорити її».

Максим Розумний (Київ): «Виглядає зі сказаного, що у нас відбувається піаризація української культури Росією?».

Олександр Ушкалов (Харків): «Я геть тут заплутався… Я буду говорити про Україну, як про центральноєвропейську, а не як про східноєвропейску країну. Українець може бути щасливим не лише на своїй землі. Наш шлях веде не через російську літературу. Пошлім їх всіх... і творім свою власну ідентичність».

Н.Н.: «Моя мама казала, що людей треба любити, тому свою поезію читати не буду».

Роман Скиба (Львів): «Ми з тобою – нерозлийкава».

Н.Н.: «Благословенний ірпінський пес, що відвідує всі круглі столи».

Юрій Ганошенко (Запоріжжя): «Я вибачився на минулорічному семінарі, мушу вибачитися ще й сьогодні…пробачте, я мушу ще раз вибачитися…Криза мистецтва поставала весь час існування мистецтва. Дякую за питання, я…трошки не зрозумів, вибачте».

Ярослав Гадзінський (Ніжин): «Кароокі – це українці, голубоокі – це всі інші. Постмодернізм – це мистецтво, яке атакує модернізм».

Данило Махно (Харків): «Скажіть, куди бідному митцю податися? Російський імперіалізм відкрив собі вікно на Захід і закрив таке вікно для України».

Олександр Козлов (Полтава): «Гончар – це гон–чар – чарівник вогню. Виходить так: мати – це макітра, батько – макогон, діти – зерна».

Олег Коцарев (Харків): «Наш страх перед буржуазними стилями вже позаду. Це мова про ту церкву у Суботові, що на п’яти гривнях».

Артем Захарченко (Чернігів): «Людей перестає турбувати питання, будувати їм чи руйнувати. Молоді люди терпіли, терпіли і… приходимо ми – покоління 2-тисячників, як заздрісно нас називають наші попередники».

Ксеня Ахекян (Львів): « Моя тема не феміністична, вона жінкостверджуюча».

Сергій Буланий (Полтава): «Ваше питання дуже цікаве, а відповідь? Хто його знає».

Андрій Раднюк (Київ): «Викладачі тут вдало виступили, грубо кажучи. А він сварився до крові.Тут питання музики не буде звучати в якомусь ракурсному дискурсі. Тут на цьому Ірпінському семінарі з’явився міфічний пан Х, він зареєструвався, був там і там, а обличчя його ніхто не може описати. Тут, на цьому круглому столі, ми будемо говорити, як звук прийшов до нас і як він нас мучить».

Ірина Бутко (Кіровоград): «У нас є слово, є музика, є відчуття».

Тамара Бутко (Кіровоград): «Ця пісня, яку ми виконуємо, – це оте, що народилося у нас на скіфському кургані в Кіровограді».

Микола Антофійчук (Чернівці): «Є групи неякісні, які заставляють нас слухати їхні українські пісні, а це не якість, а сміття, а сміття в українській музиці нам не потрібне».