Сучасна філософія і культурологія ще раз підтвердили те, що ще наприкінці ХVІІІ ст. висловив Іоганн-Готфрід Гердер: «Чи має нація що-небудь дорожче мови її батьків? У мові утілені всі надбання її думки, її традиції, її історія, релігія, основа її життя, усе її серце і душа. Позбавити народ мови – означає позбавити його єдиного вічного добра».

От чому таку гіркоту і біль викликає в багатьох українців позиція тих, хто зневажає українську мову. І це тоді, коли вона під пером поетів, прозаїків, публіцистів, науковців, особливо в ХХ ст., досягла такого рівня і досконалості, що може виразити будь-які висоти і будь-які нюанси людської думки і почуття.

Культура не підлягає лінійному розгортанню в часі. Від початку з’являються обриси цілого, а подальший розвиток лише актуалізує окремі його ланки. Для того, щоб хоч спробувати стати на шлях з’ясування істинного вибору України: Схід чи Захід (і взагалі, чи був вибір), слід, передусім, ретельно дослідити культурні архетипи, тобто тенденції, які в різні епохи реалізуються образами і можуть бути реконструйовані як прототипи.

Через культуру можна чіткіше усвідомити місце України в сучасному світі. Україна, поза всяким сумнівом, не «транзит», не «порубіжна», чи «межова», а органічна у своїй основі західна частина Православно-східнослов’янської цивілізації.