Наочність і результативність Ірпіня як травневого явища в хронографі інтелектуального життя України таки має свій вимір. Ми сподіваємось, що запропоновані учасникам політологічної частини семінару уявлення і міжрядкові тези дадуть поштовх до подальших зацікавлень і досліджень:

– політичне можна і радше варто осмислювати творчо, по-мистецьки, а не інституційно, як це продиктовано в текстах 118 статей Конституції України

– методи пізнання політичного не впираються лише в аналіз макрокатегорій політичної науки (натовп–еліта, бути при владі–бути в опозиції, держава–громадянське суспільство)

В цьому сенсі політологи більш скуті традицією Старого Слова. Криза гуманітарних наук, а з нею і політології, яка є на межі суспільних (сцієнтизм) і гуманітарних (творчість), як на мене, якраз і зумовлена переважанням першої домінанти, яка пропонує стару методологію в дослідженнях. Переважно криза політології – це криза її Слова, тобто «словника» політології, який запрограмовує науковий дискурс рухатись вузькоколійкою старих понять (наприклад, той же самий марксистський дискурс, розгляд суспільства з його поділом на класи, на бідних і багатих...). Саме тому політологічний Ірпінь – це спроба похитнути стару методологію політичної науки. Отож, організатори розпочали з понять «політичного» і «владного».

По-перше, ми спробували максимально наблизити політичне до мистецького, як Ірраціонального, всеможливого і нелінійного явища.

По-друге, ми спробували показати владу не в її вертикальному вимірі, а горизонтальному, дисперсному, владу-яка-довкола. Влада, яка не є річчю, яку можна привласнити, а знаком, яким можна оперувати. Цьому, власне, і був присвячений стіл «Феномени політики...», куратором якого я був.

Як на мене, політологічний Ірпінь виявив не так суперечності, як різноманіття шкіл, підходів і, власне, самого бачення політичного. Двадцять років тому, за таку інакшість судили...

Варто зауважити ще такий момент. Цікавим видався той факт, що говорити про політичне здатні не тільки фахівці, які здобувають фах «політологія». Серед відібраних анкет учасників найменше було власне політологів. Географи, історики, філологи, програмісти і, безперечно, харків’яни… Можна сказати, що діти цієї східної столиці найактивніше серед усіх претендентів до участі у семінарі «займалися конспектуванням лекцій, зневаживши рецепти котрацепцій», а так переважно саме вони як представники Сходу були відібрані організаторами. Їх весняний десант був помічений і почутий, як і інших східняків. До речі, тема Слова Заходу і Слова Сходу (а так і Голосу) на політологічній частині – поле окремого дослідження з досить несподіваними висновками.

Писати про Ірпінь по гарячих слідах не так вже легко, як видається на перший погляд. В думках – весняний хаос, відблиски вечірнього вогнища ще грають перед очима, гострі запитання змушують аналізувати почуте і побачене. Однак, віддалятися в часі від Ірпеня-2003 – значить наближатися до Ірпеня-2004. Отож, час потихеньку дочитувати недочитане, виказувати невисловлене і відточувати свої думки. Як майбутнім учасникам, так і організаторам.