Мова іде не так про історію, як про її витоки, про корені. Інколи ми можемо спіймати себе на думці (споглядаючи полотно, дерево, глину як результат роботи художника, чи слухаючи вірш, тримаючи в руках книжку…), що тут дещо є. Це дещо викликає в нас якісь спогади, неіснуючі спогади чи спогади про неіснуюче: велич або ж занепад роду, цієї землі, котрі колись належали нашим предкам, війни, про які не згадують хроніки, кров, котра, сповнена пам’яті, проливається або ж вирує, або ж закипає; або численні приємності, яких годі й чекати в наш надтехнологічний вік, де все підкорено стандарту і писаному закону (і часто можемо зустріти ставлення до всього писаного як до закону).

Хоча, можливо, це і залежить від громадянської позиції, хто зна?

Адже і в наш час можна висловити її, щоправда, тим лише знебарвленим шепотом, котрий є визнаним голосом культури та епохи: нічого особистого, нічого особистісного.

Та аби створити Річ (артефакт – це передусім річ), мало придумати її, мало самої ідеї, яка б геніальна вона не була. Створення, процес, робота… тут ідеться не про процесуальнісь як визначальну чи неминучу ознаку. Йдеться про мимовільне, котре приходить з умінням, про те, що ми робимо руками, коли вони вже вміють змішувати фарбу, класти штрих, надавати форму; те, що ми бачимо очима, котрі вже привчені бачити колір, тон, лінію; після того, як привчаємося відчувати (не розуміти!) звук як потрібне коливання, котре виникає тільки при певній постановці руки, при натисканні на клавішу, отвір, струну, при відповідному способі звуковидобування; про те, що ми розуміємо, коли навчаємося дочитувати сюжет уже на третій сторінці.

Наші думки можуть бути м’якими і нестабільними, та коли ми починаємо говорити, ми неодмінно обираємо позицію (коли мій горизонт звужується до точки, я кажу: це моя точка зору); можете сказати, що позиція обирає вас – це нічого не змінить. Слова деформують дійсність, та ніхто ще не придумав щось краще за них, щось, що в первинній чистоті передасть вас і вашу думку, і вашу позицію.

Тому коли вже ви вирішили висловитись з даного приводу, оберіть такий спосіб говорити, який би не залишив у вашому мовленні нічого, що не належить точці зору та позиції, котру ви за/прихищаєте. Це означає не тільки чистоту викладу, а й методологічну прозорість і однорідність. Якщо ви вирішуєте, що ваші твердження не потребують підтверджень, не думайте, що їм не потрібна прозора мотивація.

Іншими словами, приорітет в попередньому кастингу робіт буде здійснювано за такими критеріями: доступність (себто не «народний язик», а незасміченість мовлення, проте обов’язковим є термінологічне наповнення робіт, принаймні за термінами можна встановити і методологічну прив’язку (зокрема)), прозорість мотивації використання методології, методологічна чіткість, дотримання позиції висловлювання (не слід думати, що ми не знайдемо достойного вам опонента, і писати його промову в своїй).

Наступний важливий аспект: приорітетною вважатиметься всяка робота, котра зможе здивувати нас – не своєю безглуздістю, але оригінальністю концепції, котра спиратиметься на знання досліджуваного матеріалу, дискурсу, котрий виник навколо цього матеріалу, комплексу висловлювань (робіт, джерел), котрий формує науковість позиції.

Це означає, що запрошуються до співпраці не виключно представники однієї галузі наукового знання, прихильники однієї епістеми, парадигми, автора.

Але кожна робота має говорити тільки одним голосом.

Не бійтесь!

Ласкаво просимо!