Подією номер один, в українському інформаційному просторі стало, без сумніву, захоплення чеченськими боївкарями заручників у концертному комплексі на Дубровці, в Москві. Ця непересічна подія наштовхує на низку висновків. Першим з них є констатація наївності, як українського споживача інформації, так і значної частини її «подавачів». І ті, і ті розділились на дві нерівновеликі групи. Одні сприймали події з точки зору переляканого російського обивателя, інші з точки зору українських націонал-демократів. Обидва погляди вражають своєю наївністю і поверховістю.

А ось інша подія, на яку варто було б звернути увагу (тим більше, що вона трапилась в Україні), масовою свідомістю взагалі ніяк не була сприйнята чи осмислена. Це виявлення серед працівників Рівненської АЕС «спеціалістів» з купленими дипломами. Власне, весь жах не в тому, що дипломи вони отримали за гроші – таке в наших краях не рідкість. Жах полягає в тому, що дипломи вони отримали навіть номінально не навчаючись в університеті. І навряд чи «злі і погані» чеченці всіма своїми терористичними актами разом взятими зможуть перевершити шкоду, яку міг би завдати Україні і всьому світові безграмотний персонал Рівненської атомної станції.

На фоні цих великих жахів – траплялись і менші, уявні чи «псевдожахи». До них можна зарахувати остаточний розпад (чи розклад) мертвонародженої депутатської більшості у Верховній Раді та імовірний продаж українських радарних систем Іраку. Після першої події багато хто лякав якоюсь дестабілазацією в країні, після другої дехто вже марив можливими натівськими бомбардуваннями Києва чи Донецька.

На завершення варто зазначити, що жахи можуть вплинути на свідомість у двох напрямках: або протверезити і наштовхнути на роздуми, або, навпаки, паралізувати нормальний хід думок і викликати деградацію психіки. Тож варто побажати, аби масова свідомість українців від усіх тих жахів і протверезішала і стала здатною бодай до якоїсь рефлексії.