Події 11 вересня приголомшливо змінили навколишній світ. І якщо путінська Москва, котра, схоже, зуміла довести свою значущість при вирішенні питань глобальної безпеки, отримала, за висловом одного американського політолога, «нуль і навіть менше, ніж нуль», то перед Україною постала небезпека непоправних втрат. Зокрема, ми вже практично втратили шанс гідно й самостійно увійти до західних структур безпеки та співпраці. Намагаючись наздогнати ситуацію (а не випередити її, як мало би бути) наш РНБО, щоправда, ухвалив історичне рішення щодо майбутнього приєднання до НАТО. Львівська трагедія і цю запізнілу заяву, найімовірніше, зробила порожнім звуком. Становище не видавалося б настільки вже сумним, якби консервація у пострадянському просторі нестабільності не була наразі єдиною реальною альтернативою європейському виборові. Уявляю, як дехто з «білокам’яних» яструбів злостиво потирає руки: «В НАТО захотєлі, голубчікі? Ну-ну…»

Тим часом влада продовжує «радувати» цікавими у своїй символічній симптоматичності кроками. Такими, приміром, як розпорядження Кабінету Міністрів від 11 липня ц. р. про відзначення на державному рівні 85-річчя колишнього першого секретаря ЦК КПУ
В. Щербицького. Всі патріоти старшої генерації пам’ятають період правління цього палкого вболівальника київського «Динамо» насамперед завдяки потужній хвилі політичних переслідувань та шаленій русифікації, яка за інтенсивністю поступалася хіба що сталінській «деукраїнізації» 30-х. До того ж, і дата нібито не зовсім «кругла». Складається враження, що хтось навмисно прагне спровокувати резонанс серед національно свідомої громадськості. Те саме можна сказати і про плановані урочистості з нагоди 350-ї річниці Переяславської Ради. Адже це святкування також навряд чи замислюється лише заради забезпечення кульмінаційного акорду «року Росії в Україні». Невипадково існує припущення, що і Щербицький, і Переяслав є свого роду «червоними ганчірками», покликаними відвернути увагу патріотичного загалу від фактів справжньої «здачі» державних інтересів України. Наприклад, від тих-таки домовленостей із Німеччиною та РФ щодо спільного газотранзитного консорціуму й інших випадків загрозливої експансії іноземного капіталу. А заразом, і від усього того потоку капітулянтських рішень, який з певних причин стає майже неминучим із наближенням виборів-2004. Вчасно розпізнати можливу пастку – найперший обов’язок усіх, хто вважає себе українцем. Інакше 24 серпня дуже скоро перетвориться на безглузду формальність.