Зокрема, багато експертів сушили голови над кадровими змінами в Адміністрації Президента. Звідси – розлогі коментарі та прогнози стосовно того, що віщуватиме всім нам призначення представників СДПУ(о) на посади глави АП і керівника управління організаційно-кадрової роботи та взаємодії з регіонами, висуванця донецьких «ПіаРників» – Першим помічником глави держави, а «хрещеника» Пінчука й Пустовойтенка – головним відповідальним за внутрішню політику. До того ж, внаслідок проведеної реорганізації повноваження глави АП дещо звузилися, натомість сфера компетенції Першого помічника Президента – розширилася. Чи буде цей оновлений президентський «ансамбль» дієздатним, а чи знову нагадуватиме «боротьбу бульдогів під килимом»? Спитайте у вірменського радіо.

А от за межами України наші провідники мають помітно скромніші можливості для своїх політичних імпровізацій: попереду – НАТО/ЄС, позаду – Росія (чи, може, навпаки?). Інакше чому Президент Кучма підписав санкт-петербурзькі домовленості із кремлівським лідером Путіним та канцлером ФРН Шрьодером про спільний газотранзитний консорціум? Якщо ці угоди буде ратифіковано й реалізовано, то до управління українськими стратегічними об’єктами буде залучено наших не менш стратегічних партнерів. Останніх такий хід подій має цілком задовольнити. Україні ж «світить» малоприємна перспектива значного скорочення бюджетних надходжень та остаточної втрати економічної незалежності. Принаймні, саме до цього зводяться передбачення Юлії Тимошенко (див. її статтю у «Дзеркалі тижня» за 28 червня – 5 липня ц. р.). Отже, нам укотре нав’язано чужі національні інтереси. Чи діждемося ми того моменту, коли офіційний Київ зможе так само ефективно нав’язувати власні інтереси сусіднім державам? Спитайте у вірменського радіо.

І, нарешті, та сама новина, що змусила згадати про закавказьких віртуозів ефіру зі старих анекдотів. Рішенням Нацради з телебачення та радіомовлення єдину україномовну FM-станцію Одещини позбавлено ліцензії на користь другого(!) в області вірменомовного каналу. При цьому чиновники посилалися нібито на необхідність врахування культурних потреб 20 тисяч тутешніх вірменів. Потреби мільйону українців регіону чомусь не беруться до уваги. Як не беруться вони до уваги й міською владою Одеси, котра припинила фінансування української гімназії. Втім, показовим є навіть не сам цей факт, а той варіант вирішення проблеми, що його віднайшло місцеве управління освіти. Воно пропонує просто … перевести дітей до найближчих російських шкіл. Чому титульна нація почувається в Україні гірше, ніж етнічна меншина? Спитайте у вірменського радіо. Але краще все ж таки щось простіше…