Певна річ, цінність будь-якої друкованої продукції не повинна вичерпуватися лише якісною поліграфією. “Велика Вітчизняна війна”, крім безумовно цікавих спогадів автора-очевидця подій та бездоганного оформлення, відзначається ще й грунтовним науковим коментарем Романа Сербина, доктора історії з Монреалю, і київського дослідника Юрія Шаповала. У своїх виступах під час презентації обидва науковці коротко проаналізували реальні наслідки Другої світової для українського народу, вказавши передусім на велике просвітницьке значення праці Ф. Пігідо. Адже трагедія, трагедія невиправданої міфологізації воєнного часу та неусвідомлення нацією чужинського характеру цієї війни, по суті, триває. Більше того, псевдопатріотичний пафос навколо тих років заважає збагнути справжні масштаби втрат, глибину “українського голокосту”, сприяє виробленню у громадськості (а надто у молоді) не тільки спрощеного, але й відверто цинічного ставлення до найбільшої драми нашої історії. Від небезпеки забуття уроків минулого застерігав і відомий письменник, президент українського PEN-клубу Євген Сверстюк.

Професор, автор більш ніж десятка книг з історії України та українства Володимир Сергійчук поділився власним баченням тяглості війни на наших землях. На його думку, з якою важко не погодитись, бойові дії на українських етнічних теренах велися із березня 1939 року (окупація КарпатоУкраїнської держави гортистською Угорщиною) по 1955 рік, коли було ліквідовано останні вогнища спротиву УПА. Як і більшість учасників дискусії, В. Сергійчук обстоював необхідність поширення об.єктивних відомостей про війну насамперед серед пересічних українців, особливо молодих. Оскільки самі фахівці вже достатньо знайомі з правдою, а ветерани совєтського війська в основній своїй масі ніколи її не сприймуть. У річищі цього аспекту обговорення інший знаний історик, Віктор Коваль, зауважив, що в нашій державі дуже бракує правдивої вітчизняної літератури про воєнний період, яка була б доступною широкому колу читачів за стилем та, головне, накладом. І хоча нове видання “Смолоскипа”, звісно, не вирішує названої проблеми, однак воно має всі шанси стати тою самою першою цеглиною у фундамент відродження національної пам.яті. Відтак хочеться ще раз подякувати працівникам і друзям видавництва, всім тим, хто зробив свій внесок у підготовку та здійснення публікації твору Ф. Пігідо-Правобережного в Україні.