Осип Зінкевич. Легенда Крут

У тривожні й неповторні січневі дні, коли з півночі на українську землю наступала більшовицька армія Муравйова, в серцях юнаків міста Києва з’являлося якесь дивне почуття, якісь нечутні голоси кликали їх на чин, на бій.  

Кожна нова звістка про зайняте більшовиками українське місто, про розстріляних україн­ських селян і представників української інтелігенції змушували насторожуватися українську молодь, майбутніх крутянських героїв. Ця молодь знала, що саме їй доведеться кинути все їй дороге, все, що людина може мати у житті, і йти назустріч ворогові боронити проголошену 22 січня 1918 року незалежність Української держави, яку оборонити не готові були її батьки.

Упорядник збірки "Крути" - Осип Зінкевич

Одного дня, у пам’ятні січневі дні, брудні ешелони завезли їх під станцію Крути, за котрою ховалося те невідоме, що несло із собою трагічний бій, бій, який став символом для української молоді всіх поколінь. Напевно, в останню передкрутянську ніч не один із них згадував обличчя своїх рідних і близьких, своєї дівчини, до якої відчув першу юнацьку любов. Але у душі й серці понад усе вирізьблювались сім літер – УКРАЇНА. Ця віра надихала піднятися проти у двадцять разів сильнішого ворога, досвідченішого у боях, а після трагічного бою дала сили недобитим і пораненим не просити милості, а геройськи, у муках і стражданнях умирати.

І звершилося, дня 29 січня 1918 року... Диким буруном вдарила ворожа навала і раптом зупинилася. Величезне здивування у загартованих у боях більшовицьких солдатів: невже ця невеличка горстка дітей-одчайдухів хоче чинити їм опір, їм, шеститисячній армії вишколених солдатів? А може, це безумці, лицарі абсурду, що йдуть на певну смерть? На полі за­гримів бій. Вони знали і були певні свого історичного посланництва. Знали: їм пощади не буде, знали, що треба вистояти до кінця, знали, що саме тут, під Крутами, доведеться загинути. Вони готові були піти на смерть, щоб врятувати обеззброєну державу, знали, що тій, всього кілька днів перед тим проголошеній Самостійності, треба породити з їхньої крові нових борців за свободу і незалежність.

На сторінках історії з’явилася нова трагедія і нова перемога духу, яких мало в історії людства. Свідомо, або, може, й підсвідомо, крутянці хотіли довести, що боротьба за свободу і незалежність України ніколи не припиниться.

Життя можливе тому, що люди існують завдяки безумству, сказав відомий філософ Ґабріель Бруне. Таким безумством жили триста студентів – воїнів Студентської сотні Січових Стрільців, кадетів Першої Української юнацької (юнкерської) школи ім. Б. Хмельницького, учнів і гімназистів, які загинули під Крутами. Бо чи не безумство іти на певну смерть свідомо, знаючи наперед, що перемогти набагато чисельнішого ворога неможливо? Але хіба це не безумство – вмирати, щоб врятувати честь свого народу, і бути прикладом для тих, хто приходитиме десятки й сотні років після них?

Невже тих триста юнаків не хотіли жити так, як живуть інші? Невже вони не хотіли вчитись, щоб пізніше служити своїй державі? Невже вони не хотіли бачити щойно проголошену незалежну рідну державу? Крутянці відчували щось більше, щось вище, те непересічне, чого не мали сил збагнути і осмислити їхні товариші, які не пішли разом з ними, мільйони громадян їхньої держави, мільйони вояків, деморалізованих і розпущених владою, їхні земляки. Вони від­чу­ли те, чого, може, не відчували герої Термопілів чи століт­тя пізніше – оборонці іспанського Альказару. Вони відчули по­клик віків. Призначення виконати велику місію, яка мала зелектризувати цілу націю на боротьбу з північним ворогом і отверезити її політичний провід. Вони знали, що Крути, на які вони йшли, – це перша після Полтави війна з Москвою. Вони знали, що за ними немає жодних українських озброєних армій, що вони, їхня горстка, не здобудуть мілітарної перемоги над ворогом. Але вони знали, що для поневоленого століттями народу потрібна їхня смерть, щоб сколихнути совість, душу і серце політичних провідників, які мали раз і назавжди усвідомити, хто несе волю, а хто – поневолення.

Вони були свідомі, а може, їм було й не до того, щоб замислюватись і наперед знати, що їхня смерть сколихне народ, що після них прийдуть їхні нащадки, послідовники, нове покоління, настільки, як і вони, безумне, яке без надії сподіватиметься на перемогу і виборювання свободи для свого народу. Крутянці виконали місію, по­­кла­дену на них Батьківщиною. Хтось сказав: «Треба вчинити кілька шаленств, щоб надати людині новий сенс життя – ось це і є призначення кожної місії». Подвиг крутянців і був цією місією задля української нації. Безумство, яким жили крутянці, нова ідея, нове за­вдання – тільки це може повести за собою одиницю і маси, змусити жертвувати особистим добробутом, щастям і навіть життям. Історія показує, що кожна боротьба за свободу, боротьба, яка закінчувалася перемогою, мусила мати якийсь мі­фіч­ний, релігійний пафос, порив, навіяний чимсь неземним. Без цього ніхто не міг би перемогти і не переміг би. Великі пророки, реформатори, політики і вожді сповивали свої діла якоюсь містикою, надаючи їм від­чуття надприроднього.

Ідея безумства полонила душі українців протягом тисячоліть. Чи не безумством, наприклад, була боротьба під час Другої світової війни проти могутньої гітлерівської Німеччини і сталін­ського Радянського Союзу? Якою б безперспективною на ближчу мету не була боротьба – на дальшу перспективу вона завжди вкрай необхідна. Боротися з повоєнним переможним Союзом могли лише безумці. Творити підпільні організації, поширювати самвидав, знаючи, що ніхто не підтримає, невже це не безумство? Боротись за незалежність у підрадянській дійсності могли лише відважні, такі як молодь з-під Крут, які бачили перед собою візію вільної України, таку, яка для здорово думаючих філістерів була божевіллям. Але для безумців часу крутянців і кінця ХХ століття вільна Україна була єдино реальною ціллю, категоричним постулатом їхнього життя.

Перед боєм під Крутами київські юнаки, студентська і гімназійна молодь зустрічали місяць січень радісно, бадьоро і з великою надією на майбутнє. Це якраз у січні народжувалося нове життя, яке стало вірою великої частини людства, саме у січні, після переможних боїв, гетьман Богдан Хмельницький тріумфально в’їздив у Київ, і якраз 22 січня вони були свідками проголошення незалежності їхньої Батьківщини. Якраз ці дві дати накреслили дороговказ у майбутнє, створили націю, свідому свого покликання на Сході Європи. Кінець січня при­ніс нам не тріумфальну перемогу, а героїчну смерть під Крутами. Відтоді й назавжди боротьба за Незалежність кристалізувала народ навколо ідеї Незалежності й Самостійності.

Мають греки Термопіли, мають іспанці Альказар. Але чи можна їх рівняти до Крут? У них – самовіддана смерть вишколеного вояка, дозрілої людини, яка йшла у бій за наказом. У нас – смерть юнака, ще дитини, яка ледве могла тримати у руках кріс; смерть юнака, який умирав добровільно і свідомо, щоби рятувати честь нації і першим ставити перепону росій­ському більшовизмові.

* * *

На початку 1920-х років минулого століття студентство започаткувало всенародний культ Героїв Крут. У крутянському чині воно вбачало не трагедію трьох сотень юнацьких життів, а акт віднови цілої нації у змаганні за Незалежність. Крути не стали річницею поминок, а джерелом натхнення у поході до волі. Культ героїв Крут – це щоденний героїзм, щоденне бажання знаннями, серцем і душею бути будівничим своєї держави. Крутянці започаткували новітній період української збройної боротьби, а сучасна молодь, їхні нащадки, мають започаткувати героїчну боротьбу за утвердження української державності й незалежності. На місце героїзму на полі бою має прийти героїзм у повсякденній праці й труді на благо народу.

Видавництво «Смолоскип», видаючи збірник матеріалів про бій під Крутами, бажає продовжити культ героїв Крут, поширити його на якнайширше коло молоді та українського громадянства. Ми не не маємо бажання шукати винних у трагедії крутянців. Очевидно, що в той час українська політична еліта не була готова до державного будівництва незалежної України. На допомогу їй прийшли крутянці.

Євген Сверстюк

Володимир Сергійчук

Ігор Гирич

Олесь Доній

Данило Мельник

Олеся Голуб та Олеся Матвійчук

Святослав Саленко

Антон Дворянков та Микола Косицький