Теодось Зелінський. Чергова Барикада 

Мистецьке об’єднання «Остання барикада» в чергове ствердило своє реноме найактивнішого пропагандиста найактуальнішої поезії в поєднанні з цікавою музикою в нашій державі. Цього разу – організувавши і з розмахом втіливши міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «Харківська барикада», що відбувся в цьому славному місті 8-9 грудня. Це вже третій великий фестиваль, організований Олесем Донієм, Ксенею Омельченко та іншими причетними, починаючи з вересня цього року: послідовно відбулися ще «Київська» та «Луцька» «барикади».

Міжнародний статус фестивалю виявився зовсім не надуманим, і перша ж акція – літературний проект «Magnus ductus poesis» – цілком і повністю це проілюструвала: її учасниками стали поети з Литви (Є. Алішанка, В. Бразюнас, В. Дексніс), Білорусії (А. Хаданович, В. Арлов та М. Мартисевич) та українець Остап Сливин­ський. Того ж дня відбулося два музичні концерти – виступ полтавського гурту «Контрабас», і спільна мелодекламатична акція Сергія Жадана та міс­цевого гурту «Собаки в космосі».

Найцікавішою подією першого дня, безперечно, став «Оберслем» – перший відкритий чемпіонат України зі слему – особли­во ексцентричного та артистичного читання поезії. Чемпіонат передбачав активне спілкування ведучого – скандального журналіста та телевізійника Толіка Ульянова – та поетів з аудиторією, що значно підіймало градус загальної атмосфери. Щоправда, «поезія», прочитана тоді зі сцени, дуже віддалено нагадувала поезію взагалі. Наприклад, тексти одного з найцікавіших сучасних українських поетів Павла Коробчука скидалися на усюжетнене зібрання каламбурів, а «поезія» Артема Полєжаки – до речі, фіналіста, що в загальному заліку відстав від переможця всього на бал – нічим особливо не відрізнялася від примітивно заримованих КВНів­ських жартів. Оскільки в журі були випадкові глядачі з залу, думка рядової публіки означала все. Втім, зрештою, класна поезія перемогла – що не може не радувати: Діма Лазуткін за свій фінальний виступ отримав найбільше балів.

Наступний день почався і закінчився спільними українсько-російським акціями.

В першій – «ПовітряВоздух» – брали участь Р. Мельників, Р. Трифонов, Г. Янов­ська та Л. Багірова з Харкова а ще Д. Гатіна, Д. Давидов, М. Котов, С.  Львовскій та Д. Кузь­мін з Москви. На другому спільному проекті – Літературний пороШОк, органі­зо­ваний журналом «ШО», не вистачало кількох заявлених учасників, і тому він не надто затягнувся; участь в ньому брали українці Т. Малярчук, С. Поваляєва та Ю. Покальчук (який феєрично виступав з мело­де­кламаціями в супроводі музики гурту «Вертеп») та моск­вич кримського походження А. Сід.

Окрім виступу Юрка Покальчука з гуртом на бек-ґраунді, цього дня музичну частину фестивалю представляли гурти «Jah PRE» (Харків) та «Сонце­кльош» (Київ). Перші грали суміш рокопопсу і реггі, цілком придатну для масового споживання, а от другі – більш широким фольковим складом – порадували присутніх на концерті осучасненим виконанням або народних, або дуже схожих на народні пісень.

Ключовою подією другого дня фестивалю став виступ двотисячників – поетів наймолод­шого покоління: В. Волочая, Б.-О. Горобчука, П. Ко­роб­чука, О. Коржа, О. Ко­царева, Д. Лазуткіна,
М. Леоновича, М. Лижова, О. Романенка, С. Сі­та­ло, С. Ушкалова, В. Чер­няхівської та І. Цілик. Варто віддати належне видавництву «Смоло­скип», яке посприяло участі цих поетів у фестивалі, адже акція отримала чи не найбільший розголос в кулуарах та й серед глядачів. Передчуваючи високий рівень як виступів, так і читаної поезії, москвич Д. Кузьмін, що переклав чимало сучасної української поезії росій­ською мовою, публічно перепросив двотисячників, що не може лишитися на цю подію через брак часу до потяга. Передбачення пана Кузьміна повністю справдились – молоді поети зарекомендували себе потужною силою, що цілком здатна за­тьмарити собою багатьох нині відомих попередників.

Об’єднання «Остання барикада», безсумнівно, задає нового потужного імпульсу сучасній українській культурі, а особливо – поезії, роблячи її ближчою до публіки, і – з іншого боку – приви­ваючи публіці, серед якої пере­важною більшістю є молодь – смак до актуального мистецтва. І сподівання, що «остання барикада» ніколи не стане справді останньою, є так само очевидними.