Євгенія Ковалевська. В тилу у ворога, або рок-фестиваль «Тарас Бульба» 

Найдавніший український рок-фестиваль «Тарас-Бульба-2007» починався зовсім символічно – у п’ятницю 13-го. Шабаш рокерів і панків було оголошено відкритим. З львів­ського, тернопільського та київ­ського напрямків, а також з обласного Рівна потяглися до обласного райцентру Дубна яскраві представники цієї субкультури та шанувальники україн­ської рок-музики. Місто, яке пам’я­тає багато відомих історичних постатей – від Северина Наливайка, Івана Мазепи, Оноре де Бальзака до Тараса Шевченка, Уласа Самчука та багатьох ін­ших – приготувалося до від­крит­тя нових імен у царині україн­ської рок-культури.

Фестиваль «Тарас Бульба» є ровесником незалежності України, адже був започаткований влітку 1991 року. Початково фестиваль вважався міжнародним – приїздили учасники з Австрії, Росії, Словаччини, Німеччини, Канади, Бельгії, Польщі, Фран­ції, Молдови та Білорусі. З-поміж жанрових категорій допускалося виконання рок-, поп- та етнічної музики. Тут виступали: Віктор Павлік, гурт «Плач Єремії», Руслана, Ольга Юнакова, Марійка Бурмака, Лері Вінн, Каріна Плай, гурт «Очеретяний кіт», «Оркестр Янки Козир» та багато інших. З часом фестиваль окреслив свої межі у рамках українськомовної рок-музики. Проіснувавши до 1994 року, «Тарас Бульба» отримав друге дихання у 2002 році.

З 13 по 15 липня вузенькі вулички райцентру заполонив чорний колір одягу, волосся, макіяжу любителів року, а їхнім осеред­ком стала територія навколо занедбаного стадіону «Спартак», люб’язно відведена місь­кою владою під наметове міс­теч­ко.

Не стверджуватиму, що я є знавцем життєвої філософії любителів року, однак за три дні перебування на рок-фесті зрозуміла декілька речей. Зокрема, мені вдалося поділити людей, що підтримали «Тараса Бульбу» цього року, на три групи залежно від мети приїзду. Це рокери й панки (приблизно 50% усіх приїжджих); молодь, яка цікавиться українською фестивальною культурою (20%) і «свої пацани», яким байдуже, в якій компанії і на якому фесті, головне, щоб весело провести час (30%).

Перших можна було впізнати за футболками з зображенням груп «Metallika», «Nirvana», шкірянками, відповідними аксесуарами та зачісками – в фаворі довге волосся та ірокези. Ця категорія людей займала перші ряди біля вечірньої сцени, ритмічно трусячи головами в такт музиці. Другі кардинально виріз­нялися на фоні більшості – носили звичайний охайний одяг, здебільшого вишиванки, майки з зображенням Тараса Григоровича, Романа Шухевича та написами «Дякую тобі, Боже, що я не москаль». Вечори ця найменш чисельна група проводила на концертах, а вдень відвідувала історичні місця Дубенщини.

Представники третьої групи приїхали на «Тарас Бульбу» «культурно відпочити», тобто «пофестивалити». Правда, по­нят­тя культурного відпочинку у кожного своє. Не важко здога­да­тися, що ані концертів, ані історичних пам’яток вони не бачили, проводячи в наметовому містечку увесь день. Та й рок вони, очевидно, не дуже люблять. Нагальною проблемою протягом трьох днів фестивалю для них був постійний пошук власної гітари після чергової щоденної пиятики. Одним словом, кожен міг вибирати культурну програму фесту на свій смак.

Зазвичай концерти на великій сцені починалися о 18-й вечора. Два перші дні триденного рок-фестивалю – 13-14 липня – тривала конкурсна програма, іноді перемежована виступами гостей фестивалю, в минулому його ж дипломантів. Тут же сиділо і журі, яке по гарячих слідах оцінювало конкурсантів. Адже «Тарас Бульба» перш за все фестиваль-конкурс молодих українських рок-виконавців.

Паралельно діяла «мала сцена», яка знаходилася в пивному барі «Альт». Там була своя послідовність виступів гостей та учасників фесту, довільний репертуар та символічний вхід – кухоль пива. Та й рівненський пивзавод «Рівень» цього року потішив шанувальників пива та фестивалю фірмовим виробом українських та чеських пивоварів – сувенірним пивом «Тарас Бульба».

Якщо не акцентувати увагу на типових організаційних похибках – відсутності смітників та туалетів – то найслабшим моментом рок-забави можна назвати ведучих – двох простодушних дядьків, ораторської майстерності яких вистарчало лише на багаторазове дублювання декількох однотипних запитань, зокрема: «Вам подобається наш фестиваль?».

Учасником фестивалю «Тарас Бульба» міг стати український рок-виконавець чи ро-гурт, який пройшов конкурсний відбір за підсумками проміжних турів у Києві, Львові. Тернополі. На конкурсній сцені у Дубно учасники-переможці регіональних конкурсів виконували 1-2 пісні, якими мали завоювати високу оцінку журі та схвалення і підтримку публіки. Молоду рок-Україну на фестивалі представляли гурти зі Світловодська, Виноградова, Полтави, Сум, а також Львова та Києва.

Третій день фестивалю, як завжди, був ознаменований оголошенням переможців та гала-концертом. Гран-прі «Тараса Бульби-2007» дісталося львів’янам «Кожному своє», яких було визнано кращою командою фестивалю. Їхній стиль можна охарактеризувати як поп-рок, а в манері виконання вчувається якась невловима тенденція до наступництва іншого львівського гурту «Океану Ельзи». Інші представники міста Лева – гурт «7 небо» – здобули ІІІ премію фестивалю і відзнаку кращому гітаристу.

Перша премія дісталася гурту «Pins» з міста Кременчук, пісня яких «Лола» стала хітом заключного концерту з-посеред конкурсантів. Цей гурт уже є старожилом «Тараса Бульби», адже 2007 рік визнання став четвертим за рахунком роком участі «Pins» у рок-фесті. Цього разу їм таки вдалося схилити журі на свій бік. Другу премію повіз до Луцька гурт «Slap». Ще одна луцька команда «Ауткрай» стала дипломантом фестивалю. Відзначили члени журі й дві київські команди: «Витівки» – приз кращому бас-гітаристу та «Smaragda» – спеціальний приз від спонсора.

Не забули й про Приз глядацьких симпатій, який за логікою подій дістався місцевому гурту «Світло темряви» (м. Дубно), хоча серед дубенчан активних прихильників року не спостерігалося.

Особисто автору статті сподобався гурт «Ellis» (м. Соснівка, Львівська обл.), який відзначився оригінальною манерою виконання – солістка з мегафоном. Щось перегукувалося у неї з відомою Кашею Сальцовою з «Крихітки Цахес». А також здивувала від­сут­ність у списку переможців львівської команди «Інкунабула», яка забавляла виконанням рок-коломи­йок. Однак журі вирішило інакше. І, мабуть, правда на їхньому боці, позаяк вони – профе­сіонали.

Третій день фестивалю від­різнявся певною помпезністю в порівнянні із двома попередніми. По-перше, переможці були вже визначені, а отже спала конкурсна напруга. По-друге, приїхали метри рок-музики та лауреати минулих фестивалів. І, нарешті, публіка якої значно побільшало. Ймовірно, частина народу повернулася з-під Вінниці, де цього року проходили «Шешори Поділь­ські». А частину натовпу складали дубенчани. Які висипали на вулиці в очікуванні видовищ – феєрверку та зятя Юлі Тимошенко.

Саме так – Шон Карр та гурт «D.V.S.» були хедлайнерами «Тараса Бульби-2007». Звичайно, відчувалася якісна різниця між виконавцями, які виступали до того, та зарубіжними гістьми. Але на то ж вони метри, щоб демонструвати вищий клас. Шон Карр розігрів публіку кількома піснями, спантеличив англійською мовою і схилив на свій бік знанням української куль­тури, виконавши пісню «Wild» – своєрідний мікс англій­ського року з мотивами коломийок та пісень Руслани. Останньою композицією його репертуару був англій­сько-україн­ський дует з гітаристом гурту «D.V.S.». Залишається нез’ясованим один момент – чи був виступ Шона Карра, а також про­даж футболок з написом «Тарас Бульба» в білому наметі з логотипом червоного серця частиною передвиборної кампа­нії БЮТ?! Хочеться сподіватися, що ні.

Під заключні вдячні слова мера та інших чиновників, які вклали чимало зусиль в організацію фестивалю, а також під спалахи святкового феєрверку «Тарас Бульба-2007» урочисто завер­шився.

Трохи сумно було повертатися в кольоровий світ – вже звиклося до чорного одягу, своєрідного стилю життя та музики рок. Доведеться дочекатися наступного року. А тим, кому з якої б то не було причини не вдалося потрапити на цей рок-фест, рекомендую це зробити наступного разу. Не пожалкуєте! Та й пиво там варять не­погане.