Лена Мельниченко ДиТяЧоЧиТаННя. Що воно таке було… 

Поки поети тішать решту тусівки своїми новими творіннями на черговому літвечорі, їхні дітки зазвичай сумують вдома з бабусею, нянею, чи кого там ще батькам вдалося вламати. Ті ж щасливці, кого відчайдушні мами-тата беруть з собою, мовляв, нехай призвичаюються до прекрасного й продвинутого, нудяться під дорослі тексти…

Що ж це ми, їй-богу, – подумалося одного разу, – давайте виправлятися! Порадилося й вирішилося організувати Дитячочитання, куди б вхід був лише з дитиною. Зібрати до купи малят з важкою долею дітей митців: нехай поділяться радостями й горестями. Та й про поетів не забути: це ж такий народ, що без сцени їм ніяк – хай почитають, що в кого по шухлядках завалялося…

Сталося, звісно, не зовсім так, як гадалося… Поки продумувалося, поки організовувалося, поки іспити здавалося, непомітно підкралося літо. А воно, як відомо, не передбачає наявності діт­ла­хів у великому місті… Тож від тих, кому, власне, адресувалося читане на вищезгаданих Дитячочитаннях, а вони  відбулися-таки 27 червня в приміщенні будинку «Смолоскип», були присутні лише двоє представників. Зате дорослі мали змогу не дітлахам гарний приклад подавати, а самим змалитися. Охочих повернутися в дитинство завітало багатенько…

Ще радісніше поздитинювалися самі організатори: озброївшись «Набором кольорового паперу», вони наввипередки творили сюрреа­лістичні аплікації – «тю, ти он за край вилізла, дивись, як в мене рівненько!» – які потім доповнили виставку дитячих малюнків, і, склавши гідну конкуренцію, також прикрасили стіни – «а ось це я склеїла!».

Дорослішати доводилося лише тим, хто виходив на сцену і лише на той час, коли на ній перетворювалися на дядь і тьоть і розповідали «діткам», як важко татові зранку дістатися на роботу (тьотя Галя Ткачук), як живеться в комп’ютері вірусам (тьотя Олена Максименко), про феномен «великих дядьків» (тьотя Світлана Богдан), яких зусиль докладають бідолашні дорослі, щоб знову побачити світ по-дитячому надзвичайним (тьотя Настя Мельниченко), чому бабаку ніколи не летіти в літаку (дядя Сергій Пантюк), яким видам транспорту вірна решта тваринного світу (тьотя Єлена Мельниченко), як одному боброві вдалося побудувати собі політичну кар’єру (тьотя Богдана Бойко), й в один голос переконували, що маму й татка все ж варто зрідка слухатись. Не знати, чи хоч хтось повівся…

Старші читають – молодші слухають 

«І що воно таке, поезія?» 

Гості «ДиТяЧоЧиТаННя» в будинку «Смолоскипа» 

Організаторки вечора: Галина Ткачук, Світлана Богдан, Олена Мельниченко