Лариса Подкоритова, м. Хмельницький. Ліричний роздум на кілька слів: Українська Гельсінкська Група

Рік 1977. Рік народження кількох моїх знайомих. За три роки до мого народження. Початок репресій на молоду організацію, яка повірила, що може захистити права людини.

Рік 1980. Коли лялечка мене лежала у пологовому будинку, ровесників моїх батьків заарештовували і засуджували за те, що вони повірили, що можуть захистити права людини.

Коли говорять про сталінський режим, то видається таким далеким... Жахіттям, так, але далеким. А тут так близько. Зовсім поруч. Так страшно. І сумно. Що люди, які повірили у можливість захистити права людей, не змогли захистити себе.

Намагались знищити не просто людей. Намагались знищити носіїв віри, надії, любові, пропагандистів цінностей та ідей, які сьогодні ми називаємо демократичними.

Людина — істота вразлива, її легко знищити... фізично, та посіяне нею у душах інших... Хіба що винищити усю планету... (може, для того і здійснюється глобальне забруднення навколишнього середовища?)

Посіяне у душі зійде і явиться світові, як не одразу, то через деякий час, навіть якщо час обчислюватиметься століттями. Колись «гельсінців» пересадили, багатьох просто знищили, та через 30 років ми віддаємо їм шану, і на їхню честь віримо, що захистити права людини можна.

Хоч би й посмертно...