Олександра Лиганенко. Авангард і фентезі: з життя ірпінського семінару

Для того, щоб скласти повну картину, що давала би уявлення про життя всіх або ж максимальної кількості учасників ірпіньського семінару, потрібно було бути максимально спостережливим, уважним – виявити якості шпіона-професіонала, бо навіть у їдальні, не кажучи вже про круглі столи, не можна було побачити усіх учасників відразу. Вони пересувалися по території пансіонату Спілки письменників України зграйками, часто можна було спостерігати альтанки, обвішані охочими послухати гру на гітарі чи просто поспілкуватися, бо ж показником цікавості тем круглих столів і відповідних доповідей є не тільки те, настільки активно ведуться дискусії, а й те, чи продовжується обговорення тем і обмін думками після круглого столу. А судячи з бажання учасників знайти собі товариство, згуртуватися і поспілкуватися, коли б то не було – чи вдень, у вільний час між запланованими подіями, чи вже ближче до вечора, до настання хвилюючої молоду кров ночі – не важливо, то обговорити було що, важчим виявлялося обрати собі, так би мовити, коло спілкування, через велику кіль­кість присутніх на семінарі цікавих і видатних особистостей. Причому бачити обличча деяких на зворотному боці розданих книжок і в реальному житті одночасно, та ще й спілкуватися з ними – не кожного дня випадає. Вже потім, під час круглого столу на тему «Коли і де вивчати українську літературу», де, зокре­ма, обговорювалися питання проблем викладання літератури у сучасній школі і її популяризації серед школярів, промайнула думка, що цей досвід спілкування із живими авторами в майбутньому, можливо, творів, включених до хрестоматій і введених у програму вивчення у середній школі (хоча б оглядово, або як окремий курс – інколи в мені прокидається, як-не-як, майбутній вчитель), дасть можливість розказувати учням про особистий досвід спілкування із видатними особистостями і про їхні персоналії, що, за твердженням доповідачів круглого столу, є дієвим прийомом зацікавлення учнів у читанні. Крім усього, в Ірпіні панує особлива атмосфера, що надихає творити. Певно, через те, що тут побувала велика кіль­кість видатних особистостей. А у творчих людей, як відомо, особлива аура, у їхньому просторі зависають думки і коли вони збираються разом, атмосфера рафінована і концентрована – їм комфортно у просторі один одного, у повітрі літає натхнення, його неможливо не відчути. Визнаю – декілька днів після повернення ходила з блокнотиком в руках і намагалася не відходити далеко від комп’ютера, бо думки так і сипалися. А ще на Ірпіні можливо зустріти людей, що займаються публікацією творів молодих письменників і з радістю повідомляють свої координати. Це дає відчуття того, що перспектива побачити своє ім’я на обкладинці книги досить реальна. А якому митцю не хочеться визнання?

Отже, неділя. Щоби підготувати публіку до майбутнього круглого столу, пан О. Короташ ще майже із самого ранку ходив оздоблений драконом на щоці, пиріжком на шиї (талісманом) і з палицею, на якій висіла кістка, за його словами, ворога. Таким чином, він був живою ілюстрацією до доповіді про етнофольклор та розвиток українського фентезі.

А попереднім був круглий стіл про сюрреалізм в українському мистецтві. Очевидно, що тема надихнула слухачів, бо на більярдному столі з’явилась ціла виставка сюрреалістичних малюнків, яка після запеклої дикусії про феміністичну критику в літературі та про фемінізм як такий взагалі, ще більше поповнилася – до колекції додалися малюнки з антифеміністичними сюжетами. Школа, що потім їх довелося звідти забрати – більярдний стіл використовували для підготовки перформенсів, бо пізніше можна було би організувати спеціальну виставку «Сюрреалістичний світ у малюнках. Роботи художників-аматорів». До речі, після круглого столу про фемінізм мене не менше десяти разів запитали, чи належу я до табору феміністок. Було схоже на таку собі захисну реакцію учасників семінару, бо поборниць за права прекрасної половини людства серед присутніх дівчат виявилося багато.

Почалася неділя авангардно. Тобто з круглого столу про авангард та модернізм. Доповідей було всього дві, і обидві в стильовому плані відповідали темі круглого столу.:) А чому ні? Якщо мистецтво – це свобода, то авангардне мистецтво – ще більша свобода. Вільний вияв власного світобачення.

Ще в школі, вивчаючи твор­чість поетів і письменників, раніше заборонених, катованих, відісланих далеко-далеко й ізольованих від рідного суспільства, я вбачала у їхньому житті певну романтику. Підпільні літературні угрупування, самвидав, переховування додавало до образів цих людей ореолу таємничості, сили духу і думки. Я не можу пояснити причини, але мені завжди хотілося бути серед них, жити подібним життям. Не задля того, щоб потім, пізніше, про мене написали у шкільному підручнику. Просто подобався той дух боротьби, яким було сповнене все життя таких людей. Та зараз я розумію, як класно (таке всеохоплююче слово), що нині молодь може говорити вільно, не криючись, може вийти на сцену і прочитати те, що хоче прочитати, має можливість видавати свої твори і не ховати їх потім подалі, а робити презентації і давати автографи. Класно, що є молодь, яка має що сказати. Спасибі людям, які дають їй можливість це зробити.

нові видання «смолоскипа»