Андрій Карпенко. Театр «МІСТ» – від народження до… далі буде 

Як народжуються театри? У театральному житті Києва останніх років, на жаль, більше закривають театрів, ніж відкривають. Але що потрібно для створення театру? Приміщення, апаратура, держбю­джет і спонсори? Нині це ледь не стало аксіомою. Але з кожного правила є винятки. Насправді, театр – це щось живе, і йому перш за все потрібні люди, шалене бажання, віра в можливість і ще, напевне, щось невловиме, незбагненне, магіч­не… Принаймні, театр «МІСТ» став таким винятком. Отже, як таке сталося?

Якось влітку 2005 року зібралися на каву двоє режисерів – Юлія Гасиліна, Олександр Мі­рошниченко й один драматург Неда Неждана – всі троє захоплені ідеєю створення свого теат­ру. Театру вільного, незаангажованого, молодіжного, орієн­тованого на сучасність і принципово українського. Бракувало не лише всіх перерахованих вище фінансових складових, а й акторів. Звісно, в Києві без­робітних або мало задіяних арти­стів – чимало. Але проблема в тому, як залучити акторів, які б під­тримали ту ж концепцію, розуміли з пів­слова, сповідували б ту ж театральну віру? Так, актори виносять з театрального вузу фахову підготовку, але й фахові штампи, упере­дженість щодо нового й експериментального. Вже не кажучи про те, що живого драматурга вони зазвичай в очі не бачать, гадають, що його, як і снігової людини, не існує і вважають викопною ре­лік­вією. Так виникла ідея театральної студії – власне, зовсім не нова – цим займалися дуже багато режисерів і театрів і в минулому, і в наші часи. Звісно, це довший і складніший шлях, але, напевно, тільки так наро­джуються театри, що існують як єдині ор­ганізми. На початку трійця засновників і вірила в свою затію, і сумнівалася, адже невідомо було, хто прийде. Але, мабуть, добрий енергетичний імпульс має своє продовження. До того ж велике значення мала підтримка – спершу НСТД і, зо­крема, Будинку Актора, згодом – видавництва «Смолоскип», а останнім часом ще й музею «Київська фортеця», які дали можливість студіювати, а потім репетирувати й показувати ви­стави.

Робота закипіла. Вимоги до студійців були серйозними – майстерність актора, сценічна мова, пластика, вокал, а до того й теоретичні дисципліни – основи драматургії та історія театру. Спершу прийшли п’ятеро людей, нині кількість тих, хто ви­про­бував «горнило» студії – більше 50-и. Дві групи були набрані минулого сезону і одна – цього. Такий напружений графік витримували далеко не всі – хтось здавався, хтось розумів, що бракує таланту чи бажання. Основний контингент студії – молодь віком від 18 до 30, тобто подібний до літераторів і полі­тологів «Смолоскипа». Перший рік – суто навчально-тренінговий із дипломною виставою, а далі – найкращі студійці задія­ні у виставах театру і продовжують займатися тренінгами. Да­ли свої плоди і заняття дра­ма­­тургією, які крім теорії та історії пропонували й практичні етю­-ди, – дехто зі студійців почав писати п’єси, а одна людина нині займається виключно драмою.

Довго шукали назву, цікаво, що виникла вона наприкінці минулого сезону саме тоді, коли нарешті був сформований кістяк театру і випущено дві дипломні вистави – казка «Зоряна Мандрівка» Неди Нежданої (в приміщенні Будинку Архітектора) та «Маленький цирк великих сподівань» за міні-п’єсами Ханова Левіна (в залі видавництва «Смо­лоскип»). А вигадав назву з розшифровкою 10-річний хлопчик Марек (зауважимо, що в студії є й театральні діти – си­ни засновників Маркіян Мірошниченко і Михайло Гасилін). Назва всім сподобалась і прижилась.

Отже – «МІСТ», або Молодіж­ний Інтерактивний Сучасний Театр. Внесемо пояснення до концепції. «МІСТ» асоціюється передусім із переходом – на інший берег, іншу територію, можливо, якісно інакшу, незнану, незвідану. Водночас це знак єднання – між митцями і публікою, режисерами і драматургами, між поколіннями... Театр названий «сучасним» перш за все в європейському розумінні – як театр сучасної драматургії, української й інозем­ної. Під «сучасною» мається на увазі не просто і не стільки п’єси, які зображують сучасність, а, передусім, твори пошукові, адекватні подихові часу, тим змінам, які неминуче відбуваються у відчутті світу. Сучасний театр – це той, що відчуває з болем чи радістю свій час і свій народ, не боїться пошуку й відкритий до нової проблематики, до інакшої мови нової публіки. Тому невипадково й назва «інтерактивний», тобто такий, який існує зі своєю публікою у відкритому просторі спілкування. Але нова драматургія, новий театр потребує й інакшого способу діяння на сцені. Тому завдання студії – виховати «розумного блазня» – актора, який досконало володіє своїм тілом (як образним інструментом), голосом та уявою і не боїться пропонувати своє бачення й говорити про серйозне з іронією. Оскільки саме молодь найбільш відкрита до пошуку, театр називається ще й «молодіжним» і за віком акторів та режисерів, і за орієнтацією на публіку.

За неповний сезон 2006/2007 року новостворений театр випустив 4 вистави – репертуар надто ризикований як для молодого театру, адже з них три за сучас­ними українськими п’єсами – Неди Нежданої «Той, що відчиняє двері» в постановці О. Мірошниченка, «Одинадцята заповідь, або Ніч блазнів» в постановці Ю. Гасиліної (до речі, опублікована в першій анто­логії молодої драматургії «У чеканні театру» видавництва «Смолоскип») та Олександра Вітра «Станція, або Розклад ба­жань на завтра» в постановці Надії Години. Остання вистава – най­більш чисельна – «Бістро Солей» за «Комедіями-хвилинками» сучасного французького автора Жанін Вормс у сценічній версії Гасиліної. Нині театр грає на трьох сценічних майданчи­-ках – Будинку Актора, музею «Київ­ська фортеця», а віднедавна – в залі «Смолоскипа». За цей час театр уже встиг стати лауреатом фестивалю недержавних театрів «Курбалесся» у Харкові та побувати на гастролях у Краматорську із виставою «Той, що відчиняє двері» (за свідченням мешканців – це перший україномовний театр у місті за останніх 6 років). В обох містах публіка сприймала виставу дуже схвально, попри міф про несприйняття української мови на Сході. На Новий рік театр підготував нову версію «Зоряної мандрівки» із шоу-програмою, показаний у дитячому розважальному центрі «Тропікал-парк». В активі театру – схвальні відгуки у пресі, і показово, що за підсумками минулого року «МІСТ» був названий у журналі «Афіша» у четвірці кращих сучасних пошукових театрів Києва, а журнал «Тайм-аут» серед акторських відкриттів сезону назвав виконавицю головної ролі Соломії в «Блазнях» Лілію Кокуріну. У найближчих планах театру – випуск двох казок – «Братик Кролик, братик Лис» за мотивами Л. Харріса та «Пригоди Піноккіо» за мотивами К. Ко­лоді, а далі – «Івонна, принцеса Бургундська» Вітольда Ґомбровича, «Озирнися у гніві» Осборна та «Мільйон парашутиків» Неди Нежданої…

Варто зауважити, що все це за умов повної відсутності бю­джетних чи спонсорських кош­тів, а за оренду залу Будинку Актора потрібно платити. Тож звук, світло, ескізи, виготовлення декорацій і реквізиту, пошиття костюмів (незмінний модельєр Лілія Кокуріна), монтування сцени і перевезення – все роблять самі режисери і актори-студійці. Звісно, не все так легко, але ніхто і не чекав, що буде легко. Найважливіше – є бажання й енергія робити театр, особливий, молодіжний, сучасний, із власним обличчям, і є люди, які його підтримують, – такі, як видавництво «Смолоскип», публіка, передусім, молодіжна, студентська, яка приходить на вистави і чекає нових прем’єр.

Тож запрошуємо і Вас на діючі і нові вистави, які відбуваються зокрема в залі будинку «Смоло­скипа» по четвергах о 18.30.

«ТОЙ, ЩО ВІДЧИНЯЄ ДВЕРІ»

За п’єсою Неди Нежданої

Чорна комедія для театру національної трагедії

Режисер-постановник                –                Олександр Мірошниченко

Пластичне вирішення                –                Юлія Гасиліна

Художник по костюмах                –                Лілія Кокуріна

Ролі виконують:                   Анна Наві, Валентина Чертовська

Ця п’єса є однією з найбільш популярних в Україні й має більше 10 постановок. Вона була перекладена російською (лауреат між­народного Московського фестивалю сучасної драматургії «Любімовка»), польською (театральний журнал «Діалог», постановка в театрі «Багателла», Краків), англійською мовами, увійшла до каталогу кращих п’єс Європи-2004.

В сюжеті поєднуються реальні та фантастичні ситуації, відвертий фарс та душевні сповіді. Отже, дві жінки, замкнені в моргу й тероризовані дзвінками невідомих, трактують ситуацію надто кардинально – від потойбіччя до ядерної війни, від політичного путчу до нападу бандитів, пристосовуючись до всього легко і з гумором. Та у фіналі найстрашнішим виявляється зовсім інше...

* * *

«ОДИНАДЦЯТА ЗАПОВІДЬ, або НІЧ БЛАЗНІВ»

Мелодрамофарс

Постановка                –                Юлії Гасиліної.

Музичне оформлення                –                Олександр Мірошниченко.

Ролі виконують:                   Лілія Кокуріна, Андрій Іщенко, Ігор Лужанський, Зоя Колотенко, Кирил Гоз

П’єса має парадоксальний жанр: мелодрамофарс, сенс якого стає зрозумілим лише у фіналі, а інтрига тримає увагу протягом всієї вистави. Головна героїня – інспектор райвно – приїздить інспектувати дивний навчальний заклад: Школу Блазнів. Далі виявляється, що директор – її колишній коханець. Вона змушена провести в цій школі ніч, сповнену карколомних подій, несподіваних зустрічей, жорсткого блазнювання. Ця ніч відкриває її справжню потаємну сутність...

* * *

Олександр Вітер.

«СТАНЦІЯ, або РОЗКЛАД БАЖАНЬ НА ЗАВТРА»

Театральна пастка на дві дії без антракту

Постановка                –                Надії Години.

Костюми –                Лілії Кокуріної.

Пластичне вирішення                 –                Юлії Гасиліної.

Ролі виконують:                   Людмила Травєннікова, Анна Наві, Валентина Чертовська

Три жінки опиняються на дивній станції, де відбувається щось незвичайне: жодних поїздів, але багато див. Їхні бажання починають здійснюватися, проте не виголошені, а потаємні... Чого хоче жінка? І чи здійснення бажань зробить нас щасливими? Оманливий рай виявляється пасткою, і вибратися з неї майже неможливо... Чи все-таки можливо?