Роман Корогодський. Травень – у грудні

культуролог, літературознавець,
учасник шістдесятницького руху

Ми переживаємо помаранчево-запоморочливі дні. Й ночі. Нещодавно наштовхнувся на збірник «Документів самвидаву в Україні», що був виданий у Парижі 1972 року під назвою «Широке море України». Перечитав класику самвидаву, зокрема, Сверстюковий есей «Іван Котляревський сміється». Відчув гостре кореспондування минулого з сучасним. Цитую Євгена Сверстюка: «Ніякою логікою не пояснити нам наших відроджень після поразок і самого факту нашого національного існування: ми живемо в стихійно-ірраціональному, в глибинах, самим корінням, що вічно пробивається паростками і рідко досягає нормального цвітіння».

І на цьому історико-філософському тлі вважаю Помаранчеву революцію здвигом духу й волі нації. Це – спровокований гнилизною і брутальним насильством режиму масовий опір українського народу, який пробудився від сплячки й постав знаком цілісного національного самоусвідомлення. Це – повстання проти фальшування, наклепів, маніпуляцій суспільною свідомістю.
Треба й надалі діалектично розробляти взаємодію легітимного декларування прав народу яко суверена з конкретним тиском у розмаїтих проявах, свідками й учасниками яких ми є.
Це вже новітня доба, порівняно навіть з дисидентством. Шістдесятництво було явищем локальним, відчайдушним спротивом, «щопти» творчої та наукової інтелігенції проти тоталітарного режиму. Серед лідерів шістдесятництва були й, слава Богу досі живі, ряд видатних постатей культури. Вони, публіцистично загострюючи проблеми суспільно-філософської екзистенції, об’єктивно сприяли виникненню глибшої, неначе подвійної, потрійної експозиції суспільно-політичного опору комуністичному диктату. Світличний, Дзюба, Сверстюк, Чорновіл, Брайчевський, Мороз творами самвидаву розхитували, викривали тоталітарну систему. Вони створили стереоскопічну картину антинародного совєтського режиму, потворного й агресивного душителя свободи різних народів. Передусім – українського. І, насамкінець, вони відкрито стали на прю із системою, підписуючи листи-протести проти арештів дисидентів, сваволі, проти терору, психологічного тиску і наклепів.
Тоталітаризм відповідав жорстоким придушенням свободи, включно зі звірячою розправою над Аллою Горською – художницею і духовним втіленням шістдесятництва, яку зарубали сокирою…
Як же ми маємо розуміти події? Ще рано вповні говорити про здобутки – процес лише розпочався, триває, але Помаранчева революція створила цілком нову ситуацію:
– ми є свідками агонізуючої системи олігархічної сваволі кланів і заснування підвалин демократії та громадянського суспільства;
– на очах народжується нація в єдности загальнолюдських і національних цінностей – це, як на мене, головний історичний здобуток;
– набуватиме вільний простір середній клас – дрібний і середній бізнес, який є запорукою соціально-економічного розвою;
– молодь, яка не знала потворного впливу тоталітаризму, фронтально і масово стала на бік революції, молодь стала носієм ідеалів правди, свободи і сподівань українців у всьому світі, молодь взяла на себе випробування цих тижнів і гідно кращих зразків європейської культури засвітила українське видноколо, перевершуючи всі сподівання; молодь уночі чергує на Майдані, блокує лігво Президента, вдень пересувається містом, а ввечері танцює, співає і розпалює ватру кохання;
– мільйони маніфестантів як цілість народного волевияву дозволила Комітету національного порятунку розмаїтим інструментарієм тиску на злочинну владу здобувати все нові й нові «висоти» запеклого опору та йти до остаточної перемоги. Отже, зцементована нація (навіть якщо й не остаточно) стане запорукою перемоги; подив, повага, захоплення мужністю і духовністю українців вразили й струснули весь світ – Україна невпізнанна.
Нас лякають усілякими страшилками. Думаю, що ми втратимо хіба що міт про всесильного Голіата – народ повірив у свої сили і долю європейської нації.
Однак усвідомлюю, що небезпека таки існує. Як на мене, справжня небезпека. Перекажу актуальну думку на всі часи: австрійський мислитель, письменник Франц Кафка 1921 року минулого століття, оцінюючи жовтневий переворот у Петербурзі, сказав про маси, які вийшли на вулиці й відчули себе господарями землі. А за ними вже йшли партійні султани, які знали, як їх організувати й спрямувати для досягнення своєї мети. І далі: чим весняна повінь ширша, тим шар води тонший, згодом випаровується і перетворюється на суспільне болото.
Отже, потрібна глибина, глибина національної згоди, щоб будувати громадянське суспільство. Не держави! Потрібне глибоке осягання перспективи жити людині поза всякою залежністю від держави та її чиновницької раті. Саме тієї глибини сьогодні немає, тому «широке море України» згодом, сподіваюсь, буде поглиблено настільки, аби в його простір могли заходити найсучасніші найпотужніші «кораблі» громадянської думки, громадянського самоусвідомлення, а «широке море України», що вирує на Майдані незалежности, ввійде в свої береги, та це вже буде інше море не за розміром, а – глибиною громадянського переживання, що передбачають впевненість і життєствердний драйв у всьому. А до того пам’ятаймо: «Нас багато і нас не подолати!»