Ростислав Семків. Презентація спогадів Л. Кореневича

У стінах Спілки Письменників України презентації відбуваються доволі часто – фактично, щотижня. 28 вересня книжку Леоніда Кореневича “Як по струні… безодню” презентував і “Смолоскип”. На моє особисте здивування в заповненому залі, замість млявої розмови, в котру часто перетворюються подібні зібрання, спалахнула справжня дискусія, в котрій, майже за Геґелем, прозвучали своя теза й антитеза, і, звісно, не бракувало своєрідного синтезу.
Суперечка спалахнула, коли д-р філології Григорій Штонь висловив кілька думок про природу шістдесятницького руху і наголосив, що в окремих моментах не зовсім погоджується з позицією автора книжки. На жаль, не всі в залі поділяли таку думку, тому Г. Штоню навіть довелося вислухати кілька образливих реплік – видно, до вільної дискусії готові ще далеко не всі. Втім, саме така поляризація думок у залі й сприяла перетворенню ординарного формату презентації на більш динамічний жанр полеміки.
Замирниками і парламентарями виступили, спершу, директор музею Т.Г.Шевченка Сергій Гальченко, а потім веселий і дотепний поет Микола Сом, котрий докинув до розмови кілька яскравих і кумедних спогадів, а закінчив жартом стосовно однієї з уміщених в смолоскипівській книжці фотографій. Неповторного колориту презентації додавала музика – були і класичні струнні, і спів. Однак, монотонності й тут вдалося уникнути.
Леонід Кореневич коротеньким словом підсумував вечір. Він, звісно, радів, що до його свята долучилося стільки друзів, дякував Осипу Зінкевичу, бо ж “Смолоскип” видрукував книжку в стислі терміни, взявши на себе увесь технічний бік справи, дякував тим, котрі виступали і котрі хотіли б виступити, проте не зробили цього за браком часу. Присутні бачили перед собою скромну людину, українця, котрий не претендував на захмарний статус героя чи, бодай, досконалого літописця епохи шістдесятництва, проте залишився собою і боровся, аби не поступитися власними принципами. “КДБ грало з Кореневичем, а Кореневич грав з КДБ”, – сказав один із промовців. І можна було тільки порадіти за автора тому, що саме він, на відміну від колись всесильної організації, у такій грі вижив і тепер оглядає шахівницю колишньої боротьби з уважністю аналітика та пристрастю полеміста.