Помер Василь Стрільців

15 травня 2004 р. помер на 76 році життя голова Івано-Франківської організації товариства політв’язнів і репресованих, один із засновників Української Гельсінської групи, багатолітній політв’язень Василь Степанович Стрільців.
Василь Стрільців народився 13.01.1929 р. в с. Загвіздя, Тисменицького району, Івано-Франківської обл.
В. Стрільців п’ятнадцятилітнім юнаком 7 грудня 1944 р. був заарештований НКВС і за звинуваченням у зв’язках з національно-визвольним рухом 2 лютого 1945 р. був засуджений воєнним трибуналом військ НКВС Станіславської обл. за ст.ст. 54-1-а та 54-11 КК УРСР (“зрада батьківщини”) до 10 р. ув’язнення. Пройшовши низку таборів і пересильних в’язниць в Україні, 1946 р. етапований на Таймирський півострів, у м. Дудінку Красноярського краю, згодом 1948 – у Норильськ. За участь у повстанні в’язнів Норильська 1953 р. потрапив до штрафного табору, де й завершив реченець 16 жовтня 1954 р. Однак був там же закріплений як засланець.
У листопаді 1957 р. В. Стрільців повернувся до Станіслава. З труднощами прописався в рідному селі Загвізді. Працюючи на будівництві, 1959 р. закінчив вечірню середню школу, 1965 р. – заочний відділ Чернівецького університету за фахом “англійська філологія”.
1962 В. Стрільців був реабілітований, пізніше викладав у м.Івано-Франківську та м.Долині. З 1972 р., після арешту брата Павла і засудження його за ст. 187-І КК УРСР, В. Стрільців зазнав переслідувань. 1977 звільнений з роботи у зв’язку з конфліктом з адміністрацією. 14 вересня 1977 р. відмовився від радянського громадянства і відіслав свій паспорт до Президії Верховної Ради СРСР. 25 жовтня 1977 В. Стрільців увійшов до Української Гельсінкської Групи та 18 грудня підписав звернення членів Групи до Бєлградської наради у зв’язку з арештом Левка Лук’яненка. За що в січні 1979 р. був засуджений на 3 міс. примусових робіт нібито за “образу гідности” директора школи (ст. 126 КК УРСР).
23 жовтня 1979 р. В. Стрільціва було заарештовано за звинуваченням у “порушенні правил паспортного режиму” (ст. 196 КК УРСР) і 12 листопада 1979 р. було засуджено Долинським районним судом до 2 р. таборів суворого режиму і етапований до табору в с. Божкове Полтавської обл., уст. ОП-317/16.
За день до звільнення, 22 жовтня 1981 р., В. Стрільців був заарештований у таборі за звинуваченням у проведенні “антирадянської агітації й пропаганди”. 21-28 квітня 1982 р. Полтавський облсуд засудив В. Стрільціва за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 7 р. ув’язнення в таборах суворого режиму та 4 р. заслання. Покарання відбував у таборі ЖХ-385/3, сел. Барашево, Теньгушовського р-ну, Мордовія.
Протягом ув’язнення подав понад 150 протестів, заяв та звернень як до керівництва УРСР та СРСР, так і до закордонних урядових установ, у яких звертав увагу світової громадськості на порушення прав і свобод людини в Радянському комуністичному суспільстві. В ув’язненні написав працю “Освіта має служити народам” з аналізом русифікаторської політики, яка широко поширювалася у самвидаві. В. Стрільціва було звільнено 5 травня 1987 р. у зв’язку з “перебудовою”.
Повернувшись до Івано-Франківська В. Стрільців, активно займається громадською роботою – член-засновник Всеукраїнського Товариства політичних в’язнів і репресованих, активний член Української Гельсінкської Спілки (УГС), був головою міських організацій УГС та Українською Республіканської партії. За особливі заслуги в процесі державотворення Президент України своїм указом призначив йому пожиттєву іменну стипендію.
Поховано Василя Стрільціва в Дем’яному Лазі.