Померла Оксана Попович

23 травня 2004 року на 79-му році життя померла Оксана Зенонівна Попович – учасниця національно-визвольного руху, член Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української Гельсінкської групи (УГГ).
Оксана Попович народилася 2 лютого 1926 в с. Жуків Обертинського (нині Тлумацького) р-ну Станіславської (нині Івано-Франківської) обл.)
О. Попович навчалася в ґімназії в м. Городенка. Дістала ідеологічний і військовий вишкіл у Юнацтві ОУН, була районовою провідницею. Член ОУН з початку 1944 р. Була на нелеґальному становищі. Заарештована з повстанською літературою 12 січня 1945 р. в с. Іспас Коломийського р-ну. Під час арешту при спробі втекти була поранена в груди і праву ногу. Слідство велося в Яблуневі, де захворіла ще й тифом. Під вигаданим прізвищем Петрушак Варвара Петрівна в липні 1945 засуджена Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської обл. за ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР на 10 р. позбавлення волі з поразкою в правах за п.п. “а”, “б”, “в” ст. 29 КК УРСР на 3 р. та з конфіскацією майна. У таборах Воркути (Мукерка, Адат) довбала вічну мерзлоту на будівництві. Навесні 1955 р. етапована на заслання в Красноярськ.
Звільнена в серпні 1956 р. Повернулася до сестри в с. Манява Солотвинського р-ну. Перейшла на своє прізвище. Нарешті обстежена лікарями і визнана інвалідом другої групи, але працювала обліковцем. Перебралася з мамою в с. Крихівці і працювала електромонтером Івано-Франківського відділення енергозбуту.
З 1959 р. О. Попович розповсюджувала літературу самвидаву (зокрема, праці В. Мороза, журнал “Український вісник”, збірку віршів Григорія Чубая та ін.) та збирала кошти на підтримку політв’язнів. У грудні 1969 р. О. Попович разом з В. Морозом, В. Чорноволом, І. Сеник та ін. підписала заяву 16-х колишніх політв’язнів на ім’я Голови ВР УРСР, спрямовану проти практики засуджень в ув’язненні “Знову камерні справи?” (опублікована в журналі “Український вісник” №1, 1970 р. та передавалася по радіо “Свобода”).
В жовтні 1974 р. була заарештована за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. На знак протесту 48 діб тримала голодівку. 14 січня 1975 О. Попович засуджена Івано-Франківським облсудом за ст. 62 ч. 2 УК УРСР на 8 р. таборів суворого режиму та 5 р. заслання, визнана особливо небезпечною рецидивісткою.
Покарання відбувала в сел. Барашево Теньгушовського р-ну, Мордовія, в жіночому таборі суворого режиму ЖХ-385/3. Як інвалід відмовилася працювати, але брала участь в акціях протесту разом з І. Калинець, І. Сеник, С. Шабатурою, Н. Світличною, М. Пальчак, Д. Гусяк, Н. Садунайте та ін. В лютому 1979 р. О. Попович стає членом УГГ.
У жовтні 1982 етапована на заслання в сел. Молчаново Томської обл. Як інвалід не працювала, але й не мала від держави ніякого утримання – допомагали друзі з України. Однак О. Попович категорично відмовилася клопотатися про помилування. Звільнена 2 жовтня 1987 р., відбувши загалом 24,5 роки. Повернулася в Івано-Франківськ до мами, де у 1988 р. О. Попович стала членом-засновником Івано-Франківської обласної філії Української Гельсінкської Спілки (УГС).