Любов Якимчук. СТАНд’ART по-луганськи 

Тривалий час Луганськ залишався мало не зниклим безвісти: усі ніби-то чули (хоча би від синоптиків), що він єсть, але ніхто про нього нічого не знав. Місто розчинилося в інформаційному полі Харкова та Донецька, так само як Жадан, який виріс у селі на Луганщині, став харків’янином. Проте віднедавна з’явилося біль­ше охочих його пізнати, а пізнавати є що.

Наприкінці листопада минулого року в Луганську був помічений Роман Скиба, до того ж біля баб. Скіфських (назва ніяк не пов’язана з прізвищем самого Скиби :-). Цей вид жінки зустрічається виключно на Луганщині. Монголоїдні риси обличчя, кам’яне тіло. Скіфські дівчата стоять у непристойних позах біля Луганського національного педагогічного університету імені фундатора нової україн­ської літератури. Сам Скиба відсував дату свого від’їзду ледве не щодня, і, говорячи про мету прибуття в Луганськ, жодних жінок не згадував:

– У Києві у видавництві «Смолоскип» проводжу засідання Клубу творчої моло­ді (КТМ). А сюди, властиво, в Луганськ ми приїжджали з таким собі проектиком «Мандрівний КТМ», який полягає в тому, що ми їдемо кудись, щоб пожвавити літера­турний процес, і всіх переконуємо, як це класно, – мати свій клуб. Але тут його вже і так мають, за що можна тільки порадіти.

Скиба мав на увазі творче об’єднання СТАН, котре було місцевим організатором приїзду самого пана Романа і КТМівців – Олексія Бика та Олени Максименко.

У лютому до Луганська заїхала Ірена Карпа – презентувати свою нову книжку. Карпі подарували вішак з натяком «згинуть наші вороженьки» та запросили виступити в майбутньому з гуртом «Фактично самі» у місцевих клубах. Луганська презентація прославилася на інтернетівських сторінках фразою: «Ира, спойте».

Також у лютому видавництвом «Смолоскип» був проведений відбірковий тур «Молодого вина», на котрому вирішувалося, хто ж цього року нап’ється цього ритуального зілля, зокрема на Ірпінському семінарі (поїздка туди цього року була найбільшим призом за перемогу). Пили тільки україномовні поети як з різних творчих студій, так і одинаки, автори ж російськомовних текстів, здебільшого представники вже згаданого СТАНу, тільки мріяли.

Культурні події в Луганську пов’язані зі становищем місцевої літератури, музики та інших видів мистецтва, з повстанським рухом у тому ж мистецтві, врешті – з сучасними мистецькими стандартами, тобто так чи інакше пов’язані зі СТАНом.

СТАН опозиційністю облас­ній організації НСПУ чимось нагадує АУП, але має регіональну специфіку. ПовСТАНці та покиСТАНці пишуть україн­ською та ро­сій­ською мовами, з властивою білінгвам двомовною шизофренією, як у Марини Бац­ман: Камю – как бы мне без компании быть?/ компенсацией за карнавалы – на свалку./ чай, кофе сварить? / лучше Кафку. І цього не вилікуєш.

Учасники СТАНу розшифровують цю абревіатуру щоразу по-іншому, що уособлює універсальність об’єднання літераторів, критиків, художників (зокрема колажистів), музикантів. Модно, коли літера А лаконічно позначає автора. Якщо на Заході автор помер та благополучно похований, що урочисто оплакав Ролан Барт у своєму «некролозі», то захід Європи зроблений штучно. На думку лідера СТАНу Олександра Сигіди, майбутнє літератури – жива книга, що полягає у виступах: «Кожне покоління привносить революцію в літературу. Абстрактні тексти вже були, треба створювати щось індивідуальне. Літопис­ці або скриптори у нас будуть не акту­альні принаймні 15–20 років. Текст буду­ється на давній спадщині, такій як «Слово о полку Ігоре­вім». Головне, щоб у творах відчувалася рідна земля». СТАН біль­ше явище усне, проте не фольклорне, а індивідуалізоване, і потім уже – книжне.

І це його «за – явище»: можна/пожертвувати частиною змісту/ ради удосконалення форми/і Мойсей розбив скрижаліЄ/ не жалій!/ жителі <Стану> в змозі/ змінювати свої твори/ трудність полягає в пошуку рівноваги/ між остаточним текстом і/ початковими передумовами/ вибираючи краще з рівноцінного/ і завдаючи збитку особистим інтересам/ житель працює на користь загальної справи/ форма ранить зміст/ з одного твору можна зробити два/ (або три)/ прагнення до великих форм заохочується/ за наявності відповідних задумів/ майже ідеальною формою (на сьогод­нішній день) стає Книга/ об’ємом 1 дру­кар­ський аркуш (700 рядків)/ пишіть книги!/ і читайте./ зайвих слів не буває/ або дуже мало їх. За ка­нонічністю та сти­лістикою цей текст дійсно – мо­литва.

Насправді СТАН – країна зі своїм прапором, що рахує свій вік з травня 1999 року. У передчутті скорої кончини СТАНу учасники руху по­ділилися на три табори. Одні говорять, що СТАН помирає і кінець – тільки справа часу. Інші стверджують, що не можна зруйнувати те, чого немає, як немає СТАНу. Він – це абстракція. І якщо люди збираються, значить є на те причини. Треті впевнені, що СТАН у кризі, вийти з якої буде дуже важко, і такі кризи були раніше, коли йому було три, потім п’ять років.

Якими б не були закиди, планується 2-й всеукраїн­ський поетичний фестиваль, котрий буде якось-то перейменова­но з «Еліти», щоб личило неформальності об’єднання. На рахунку СТАНочників перформенси, театралізовані постановки, літературні шоу, випуск альманаху і власних книжок. Прийшовши на за­сі­дання, ви можете побачити від 5 до 70 людей та неодмінно почуєте такі категоричні су­дження: «Людина без тексту мені не цікава». Або: «Мракобісся мертвої літератури агресивне». Але не лякайтеся, і без тексту вас не проженуть. Є свої культові місця: Атаманівка – село в Крас­нодон­ському районі Луганської області й старо­давня Краснодонська стіна, яку СТАНівці відшукали раніше за археоло­гів. Там збираються на літературні читання, слухання, поїдання якісної літератури. Жителем СТАНу може стати будь-який кочівник розпорошеного в часі і просторі племені, що заблукав. Не блукайте і в Інтернеті, дороговказ www.sun.leaset.net.