Ольга Погинайко. Сам п’ю, сам гуляю…, або Форум видавців у Верховній Раді 

З 7 по 10 лютого у Верховній Раді України пройшов Форум видавців, приуро­чений до початку її роботи після «зимових канікул». На організований Фору­мом видавців у Львові та Асоціацією видав­ців та книгорозповсюджувачів захід до Києва з’їхалися видавці зі всієї країни, сподіваючись привернути увагу законо­дав­ців до проблем української книги. Те, що їм вдалося (якщо вдалося взагалі) – пока­жуть найближчі кілька тижнів, бо завер­шення каденції ВР вже не за горами, проте перші враження – маловтішні.

У країнах Сходу є така приказка: якщо гора не йде до Магомета, то Магомет повинен підійти до гори. Схоже, саме нею керу­валися українські видавці, коли «про­бивалися» за стіни українського парла­менту. Ні для кого ж не секрет, що «гора», уособлена 450 народними обранцями у книжкові крамниці не ходить (окрім, хіба, спікера Володимира Литвина, який, за його словами, відвідує книжковий ринок на Петрівці майже щотижня); а якщо якісь «камін­чики» й долітають, то роблять це так, «щоб ніхто не здогадався». А якщо так, отже, треба самим прийти до них, і не будь куди – а прямо в парламент, так, щоб їм вже просто нікуди було тікати.

Подумали – зробили. І начебто проду­мали все: і круглі столи на цікаві теми орга­нізували, і особисті запрошення централь­ним гравцям вручили, і навіть день обрали не будь-який, а саме на відкриття роботи чергової сесії. Мовляв, яка робота в перший день, от занудяться депутати, вийдуть в за­лу, а там – книжки, вони подивляться, заці­кавляться – і процес пішов. Але не так сталося. Процес з місця не зрушився, а депутати знайшли куди «приємнішу» місци­ну для того, щоб поділитися спогадами про зимові канікули – славнозвісний буфет, де, за народними переказами, вже давно настав соціалізм, і куди, звичайно ж, учас­ни­кам Форуму вхід було суворо заборо­нено.

Організатори виставки ставили перед собою два конкретні й досить-таки здійс­ненні завдання: утворити у Верховній Раді хоча б мінімальне книжкове лобі, яке стиму­лювало б прийняття законів про захист українського книжкового ринку на кшталт тих, що успішно працюють в Російській Фе­де­рації, та запровадити в Україні святку­вання Всесвітнього Дня книги 23 квітня.

Перше з них навряд чи потребує якихось коментарів, про це видавці говорять давно і багато. Шкода лише, що розмови ці зали­шаються «між ними». Ось і цього разу на зустріч з депутатами прийшли видавці, але не було ні депутатів, ні персонально запро­ше­них міністрів Ніколаєнка, Ліхового й Пав­ленка. «Черговий раз видавці, книжкова тор­гівля зібрались, щоб самі собі розказати про свої власні проблеми», – змушені були кон­статувати факт розчаровані організа­тори.

Що ж до запровадження святкування Дня книги, то це, звичайно, гарна думка. Сим­волічне відвідування книгарні президентом, спікером й прем’єр-міністром, які під спала­хи фотоапаратів купують книги, демонст­руючи свою ерудицію і високий рівень куль­тури, напевно, гідно доповнило б купання в ополонці та «груповий» похід на каток. І все ж таки ідея ця чомусь здається авторові утопічною, така собі рожева мрія, якій навряд чи судилося колись здійснитися.

Заради справедливості треба сказати, що декотрі депутати все таки відвідали виставку-ярмарок. Так, на урочистому відкритті був присутній Володимир Литвин, на думку якого стан справ у видавничій галузі в цілому відбиває стан справ у державі. Наведені ним цифри – 16 тисяч найменувань книг, виданих за минулий рік, тобто по одній (!) книзі на одну людину – і окреслене коло проблем щодо відновлення мережі книгорозповсюдження засвідчили, що до цього виступу спікер готувався. І то не просто готувався, а навіть підготував простий, але геніальний рецепт: «Цілком очевидно, що ви повинні запро­понувати пев­ний законодавчий акт, визна­чити певні практичні дії, які потрібно здій­снити, і я переконаний, що у вас буде не 350, а буде всі 450 прихильників у Верховній Раді України». Так і хочеться сказати: пробу­вали, Володимире Михай­ловичу, – не помагає.

Окрім Голови на виставці «засвітилися» й декотрі інші відомі депутати, як от Віктор Мороз, Іван Драч, Володимир Яворівський тощо. А після виголошення щорічного звіту сюди зазирнув навіть Президент Віктор Ющенко.

Але навіть цьому не варто радіти надміру. Позаяк участь народних обранців у круглих столах зводилася до мінімуму або ж була й зовсім непомітною. Найчастіше практику­валося «заслання» одного неща­сливця, який заледве відбував етикетні півгодини.

Як влучно підмітила директор Форуму видавців Леся Коваль, серед учасників було мало «наївних, які очікували надзвичай­но­го». І справді, нічого виняткового у Вер­хов­ній Раді з видавцями не сталося. Ніхто не ви­торгував золотих гір, і навряд чи ко­мусь після закінчення форуму стало легше ке­ру­вати своїм бізнесом. От хіба що мож­ливість для багатьох вперше побувати за запо­віт­ними стінами й побачити на власні очі, де і як працює парламент, стала справж­ньою новинкою. А втім, можливо, авторка і не­права, і тепер нас помітять і захистять. Хотілося б у це вірити.