Ксенія Терещенко. ТРАКТОР-entertainment, або Про поетичні вечори 

Індустрія розваг, конвеєр масової культури (від кіно до комп’ютерних ігор) – тло, на якому знаходиться читацький го­ризонт сучасного обивателя. Попри до­ступ­ність та зручність нових культурних про­дуктів, у метро (і взагалі) досі читають – питання ЩО? Звісно ж, можна навести приклади, мовляв, і Достоєвський був помі­чений в руках юної леді – однак значно більше розважального чтива.

Не стану розводитись, як це, мовляв, жахливо. Читають хоч щось – вже добре.
З настанням ери телебачення література втратила свій домінантний статус воло­дар­ки людських душ. Хто тепер може з упев­неністю сказати, що зміна парадигми, подібна до викли­каного Гете­вими «Страж­даннями молодого Верте­ра» нового розу­міння кохання, при­ходить з писа­ним сло­вом, а не з голівудським блок­бастером? Однак читання зали­ша­ється приваб­ли­вою насолодою, і навіть перегляд «Ромео та Джульєти» з ді Капріо, який покурює ма­ріхуану, не замінить специ­фічних прак­тик тактильності, пов’язаних з друкованою книгою – індивідуального темпу читання, вільної гри уяви, співпе­реживання, що є наслідком неспішного, вдумливого та особистісного сприйняття.

Чи не найбільш потерпає від ново­го культурного фо­ну читана поезія. Приватні літера­турні вечори май­же вимерли, офі­цій­но-освітянські жевріють на бю­д­жет­ні ко­пійки й шкільне «добро­вільно-при­му­со­во»… Який, зреш­тою, сенс в декла­му­ванні чужої по­езії сьогодні? Та жодного, цю нішу виповнила індустрія шоу-бізнесу з усіма своїми напрямками. Сенс є лише в читанні власне авторами на заходах промоційного характеру.

Якщо чесно, я взагалі не люблю поетичні вечори – за певне насильство. Чуже промо­вляння забирає у слухачів можливість сприймати текст власним внутрішнім голо­сом. Автор-декламатор нав’язує своє трактування, свої акценти. У процесі чи­тання поезії взаємозв’язок «автор-твір-реци­пієнт» перефор­матовується, з відчут­ним ухилом в бік домінування Автора. Головною атракцією є вже не сам текст, а його виконавець, який презентує не так свої вірші, як власну особистість (ха­ризму?!). Хрестоматійним прикладом такого пере­тікання текстуальності у пер­фор­матив може слугувати «концертна» діяль­ність заслу­женого класика України Юрія Андруховича (то з джаз-бендом, то з театром).

Хочеш чи не хочеш, але письменник перетворюється на публічну людину, «зірку». Літературна тусівка не завжди год­на дати собі раду з таким станом речей, тому інколи нагадує пані з «Вишнево-го саду» у своїй прив’язці до тексту. Однак у більшості випадків все ж спо­сте­рігаються на­магання пожвавити дійство – оригі­нальни­­ми режисерськими ходами (представ­лен­ня чоловіками на вечорі жіночої поезії «Ми і вона», Квартира Бабуїн, Київ, 2005), антуражем (свічки-фото-пожмакані газети, пре­зен­тація сам­ви­да­вівського ча­со­пису «Три», ЛНУ ім. І. Фран­ка, Львів, 2004; ви­падковий дріб’язок з напи­сом litclub.lviv.ua на вечорі одно­ймен­ного сайту, Порохова вежа, Львів, 2004; стено­графістка, ксе­рокс, фотограф та ім­провізована га­зетка-звіт одразу ж по за­кін­ченні презентації, акція видав­ництва «Буква і цифра», Палац Мистецтв, Львів, 2005), епа­тажем (на­півголі моделі в якості пензли­ків для Ге­надія Гут­гарца, пре­зен­тація книги Ірени Карпи «Пер­ла­мут­рове порно», стрип­тиз-клуб «М’ятний но­соріг», Київ, 2005), музи­каль­ним/ві­зуаль­ним супро­водом тощо. Така от проста рецеп­тура сучасного лі­тера­турного ве­чо­ра – тексти+роз­ва­жаль­ні акції, успіх залежить від вдало обраної пропорції.

Харків’яни, що нещодавно гостювали в «Смолоскипі», виявились хорошими куха­рями :). На літвечорі, названому по-про­летарськи «Трактор» все було так само непретензійно. Спробую відтворити ре­цепт: беремо впевнені інтонації Коца­рєва, розбавляємо жіночою поезією Олени Якименко, Катріни Хаддад, Тетяни Дерюги, Анни Зеленської (не тою, що сльози-мімози, а тою, що про харківський ринок Барабашова), мастимо інтер­активною грою з залом «Хто краще доповнить малюнок з трактором», пере­кладаємо гостьовою презентацією Гігза і Бонка (видавництво «Буква і цифра» постачає най­гос­тріші продукти ін­тернет-сам­ви­даву), поси­паємо тертою про­зою Уш­калова – і подаємо гля­дачам у невели­кому при­міщенні. Якість самих текс­тів – ну, це вже зов­сім інша розмова. Літера­турний вечір є річчю в собі, і цей вдався.

Куховарили:

Олег Коцарєв

Тетяна Дерюга

Катріна Хаддат

Олександр Ушкалов