Петро Вознюк. Ціна помилок

Післяноворічні бурхливі сцени в українському політичному театрі знов змусили декого хворобливо комплексувати щодо «одвічних вад» національної свідомості та політичної культури. Адже на шаблонному рівні сприйняття виходить так, що патріотичний і професійний уряд, щойно відстоявши наші інтереси у драматичному газовому конфлікті, отримав удар у спину від парламентських реваншистів. Відтак декому спадають на думку сумні аналогії, приміром, з тими внутрішніми завору­шення­ми, що так і не дали Україні скористатися плодами історичної перемоги над моско­витами під Конотопом. І от уже чути пафос­ні оцінки й анатеми з пропрезидент­ського табору.

Насправді ж замість таврування опонентів усім дійсно небайдужим до долі вітчизни треба терміново провести роботу над помилками – і не повторювати їх знову. Сама по собі депутатська недовіра Каб­мі­нові є бурею навіть не у склянці, а в пробірці, однак ця подія є закономірною розплатою за попередні прорахунки й пересторогою на майбутнє. Це плата за те, що рік тому, після третього туру голосуван­ня, майже всі керівники «помаранчевих» пішли в річищі політтехнологів-прово­като­рів і легітимізували розкол суспільства. Про­ти фальсифікацій з боку «біло-синього» кандидата тоді не було подано жодного (!) позову – а це слід було зробити, навіть якщо б ті 44% були отримані абсолютно чесно. Втім, немає такої штучної супереч­но­сті, яку неможливо перетворити на справжню: за півроку країна вже «кололася» реально, і з опозиційною елітою довелося укладати політичну угоду. Найодіозніші з опонентів зрозуміли все по-своєму – «домовляєтеся, значить, боїтеся» (sic?) – і порушили го­резвісний меморандум тільки-но це стало їм вигідно. У перерві між цими двома поступками «старим» супротивникам, було спочатку з помпою призначено, а потім зі скандалом звільнено один амбітний уряд – кращого шляху отримати «нових» су­про­тивників годі й вигадувати. Обраний наразі шлях імітації «всезагальної підтримки влади» навряд чи є продуктивним. Навіть якщо люди не йдуть на «народні віча» з-під палки, як було колись на схожих прокучмів­ських мітингах, інформація про масові акції в Галичині не сприятиме консолідації тепер уже дійсно розділеного суспільства. Просто всім «помаранчевим» ідеалістам необхідно нарешті засвоїти банальну істину: політика залишається жорстокою справою, де будь-які перемовини точаться лише доти, доки не стане легше елементарно усунути опонента.