|
Сторінка 6 з 11
Юля Стахівська. Роман ховається в есе…
Пригадується цитата з одного доброго поета: сир – це пам‘ятник мінеральній воді. За таким порівнянням «Диявол ховається у сирі» – це пам‘ятник роману Юрія Андруховича, який він анонсував-анонсував, але на Форум так і не привіз. Можна навіть домовитись і сказати, що роман ховається в есе.
Презентація найголоснішої книжки Форуму відбувалася у приміщенні Студентського клубу Львівського університету і збігалася у часі із чотирма іншими різними акціями. Тобто про підготовленість і ступінь фанатичності аудиторії мови не йшло, і потрібен був певний час, щоб публіка оговталась і зрозуміла (хоч у програмці все було вказано), що запланований роман поки не відбувся. А сам Патріарх ще й дещо лукаво констатував, що цю книжку він вперше побачив у потязі до Львова… Так чи інакше, а коли тонеш у воді текстів, і достоту не знаєш дна, то під час презентації найзручніше хапатися за те, що є під рукою, а саме за назву. Так весела публіка і робила. Наприклад, у дещо гностичному тоні запитувала «А в чому ж тоді ховається Бог?» і, не отримавши (в принципі, передбачувано) вичерпної відповіді, правила своє: «А чому саме в сирі?» Тут все було більш однозначно. Виявляється,Юрій Андрухович певний час гостював у одного свого друга, швейцарського сировара. «Цікаво, а що було б якби він гостював в одного швейцарського свинопаса?»– жартома, але в півголоса прозвучало нижче рядом. Нічого б не було. Це абсолютно не применшило б якості самих текстів, раніше друкованих у періодиці, а нині зібраних у зручний і природний для них спосіб – під однією обкладинкою.
Якщо ж говорити про тих, хто бачив «Диявола...», певно, не тільки у потязі, то слід згадати видавництво «Критика» і людину, що сиділа ліворуч Андруховича, – Андрія Мокроусова. Він встиг знайти в тексті декілька помилок і цю невеличку «поразку» перевести у перемогу, запропонувавши усім охочим взяти участь в акції: «Знайди якнайбільше помилок і отримай річну передплату на часопис «Критика!» Правою рукою, і це вже стало традицією, був Олександр Бойченко. Він теж міг похвалитися знанням текстів книги і, як завжди, у виважено-сатиричному тоні щось закидав. Приміром: як так сталося, що в одному есе автор признається Києву в любові, а в іншому – навпаки. Але найбільш непередбачувані питання стосувалися не так змісту, як якихось пікантних подробиць. Наприклад, чи носять німкені бюстгальтери, або чи буде в книжці про сома. Ставалось так, що автор згадував, але не міг точно пригадати, тоді на допомогу приходили Бойченко з Мокроусовим, і виходило досить-таки добре.
У цілому, як і годиться, презентація завершилася автограф- і фото сесією.
А ще уявилося, що кожен міг окрім книжки винести для себе з того залу ще й по яйцю під пахвою на знак того, що з нього через певний час з‘явиться дідько, а Юрій Андрухович таки напише новий роман.
|