Видавництво «Смолоскип» було створено на еміграції. Після здобуття Україною незалежності воно перенесло свою діяльність в Україну. У США «Смолоскип» видавав дисидентську і правозахисну літературу, а також твори українських письменників, репресованих сталінським режимом. В Україні «Смолоскип» видає дебютні книжки наймолодших авторів, ставлячи собі за мету створювати і розширювати середовище української творчої молоді.
Голова «Смолоскипа» Осип Зінкевич у ролі доброго дідуся нещодавно учергове нагадав редакції, що «Знак» має бути присвячений «літературі молодих». Але хто вони – «молоді»? Коли Дмитра Павличка у одному інтерв’ю спитали, як він ставиться до творчої молоді, шанований класик висловився в тому дусі, що Андрухович йому подобається, а от Дереш – не дуже («не можу його охопити»). Хто сумнівається, що Андруховичу було би комфортно у одній пісочниці з Дерешем, погодиться: поділ на покоління – велика умовність.
І все ж поколінневі розмежування критиків завжди цікавили – особливо конфліктні розмежування. Скажімо, американський критик Гаролд Блум взагалі вважає основним драйвом літпроцесу заплутані психоаналітичні стосунки між попередниками і наступниками – усі ці заздрощі й ревнощі, символічні батьковбивства й пожирання дітей, котрі потім, як курчата, вилуплюються з батьківського черепу. Блум цікаво розставляє акценти: важливо не так те, що написано в підручниках (про «поколіннях шістдесятників», «сімдесятників» і т. д.), скільки ставлення «старших-середніх-молодих« одне до одного. Тобто самовизначення конкретних авторів на тлі інших поколінь. Тому нині надаємо слово самим творцям. Олег Коцарев та Юлія Стахівська не полінувалися під час львівського книжкового Форуму побігати за письменниками і розпитати, що вони думають про інших – молодших чи старших. Ми віримо, що стосунки між поколіннями в українській літературі значно багатші за традиційні «конфлікти батьків і дітей».
