Ольга Погинайко. Форум–2006: ще не цілком подія, але вже доволі культурна 

            Писати про Форум видавців, м’яко кажучи, складно. Надто вже багато від нього вражень: і про книги, і про організацію, і про різні мистецькі акції, і про безкінечні презентації й автограф-сесії на будь-який смак, і про живих «укрсучкласиків» вкупі з усім тим, що ви­творяють вони у неформальній обстановці, і власне про сам Львів з його надзвичайною ар­хітектурою та найкращими у світі кнайпами. Все це зливається в один неймовірний феєричний образ, видерти з якого щось одне, не сказавши про друге, здається просто варварством. Виділяти щось найголовніше з-поміж того, що й так головне, – справжній мазохізм. Але чи нам звикати…

Потрапити хоч би на третину тих акцій, які анонсувалися орга­ні­заторами Форуму цього року, було просто нереально навіть якби, уявімо собі такого монстра-інтелектуала, охочий відвідати все це не спав і не їв, не кажу­чи вже про власне купівлю книжок (на це вже точно не вистачило б часу). Щоб уявити собі, скільки ж всього насправді відбулося у Львові впродовж цих чотирьох днів, досить глянути хоча б на програму Форуму, видану книжечкою обсягом 150 сторінок. Направду кажу вам: дещо з того, що спокусилася купити авторка, мало-таки менший обсяг.

Якщо відвідати все було й справді неможливо, то принаймні виділити те, що найцікавіше, було трохи легше. Таким, певна річ, став Перший міжнародний літературний фестиваль у Львові, на який тільки іменитих авторів приїхало близько сорока, а серед тих, кого поки що вважають молодими і зеленими й тому не називають окремим рядком, самих лише смолоскипівців було за тридцять. Так що густота різного калібру письменників на квадратний метр різко зросла, так само, зреш­тою, як і зацікавлення ними з боку читачів, яких теж, до речі, «понаїхало» за деякими оцінками ледь не 50 тисяч. Якщо минулого року презентації досить часто «збирали» пусті зали, то цього разу багатьом просто не вистачало місця. І нехай хтось скаже після цього, що українці перестали читати!

Що ж до самого Форуму, то тут все не так сонячно, як могло би здатися непосвяченому в стан справ відвідувачу з вулиці, але й далеко не так погано, як хотілося б тим, хто звик годуватися статтями про тяжкий стан української культури. Суто орга­нізаційно ХІІІ Форум був набагато кращим за попередній. Без надмірних накладок у роз­кладі, без непотрібного поклоніння перед «зірками» братньої літератури. Натомість перед читачами з’явилися нові обличчя привезених з Європи Шульца, Вітов­ського, Масловської… Хоч не обій­шлося й без «приколів». Чого вартувала хоча б відмова давати деяким учасникам запрошення на церемонію урочистого відкриття, мотивуючи це тим, що не зроблено спеціального замовлення та з подальшою заявою, що квит­ків немає. Яке ж було здивування цих-таки учасників, коли раптом у четвер уве­чері виявилося, що квитки просто тут і зараз роздають усім підряд! Бери – не хочу! Деякі видавництва так і не дісталися до Оперного театру саме завдяки неспроможності організаторів порахувати квитки. От хоча б і «Смолоскип», якому, як виявилося, того вечора ма­ли вручити нагороду як одному з десяти най­кращих видавництв країни. Ну, то що ж, видно «не судьба».

А от з книгами цього року якось не склалося. Тобто склалося, але не дуже. Всі ті 500 видавництв, які привезли продавати книжки, звичайно скажуть, якщо їх про це запитати, що їхні книжки були найкращі, ціни – найнижчі, а стенди – найцікавіші. Але то все піар. Справді гарних книжок, таких, щоб від них очі розбігалися, дух захоплювало, а руки мимоволі пхалися до гаманця по гроші, було обмаль. Той, хто принципово купував лише цьогорічні більш-менш вартісні видання, цілком міг вкластися у 200 гривень. І не треба казати, що то астрономічна сума і що книжки до бісиків дорогі. Рівно стільки ж «затягне» мінімальне святкування дня народження на 6 персон або простий виїзд на природу в режимі «шашлик і до шашлика». Так що, не зважаючи на майже 400 поданих на конкурс «Книга форуму» видань, особливо розігнатися було ніде, тому фанати типу авторки цього опусу, «доганялися» минулорічними текстами. Мій же власний читацький рейтинг стен­дів віддав першість Київському «Факту» – чи не єдиному, де хоті­лося купити «всього і побільше».

Першість же у вмінні «розкручувати» когось на щось, напевно, можна віддати братам Капрановим. На своєму зеленому «горбатому» «Запорожцю» при вході акцією безкінечної автограф-сесії на капоті вони зрештою «розкрутили» не одного читача, а те, що «Зелений пес» спільно з BBC влаштував у п’ятницю в «Ляльці», нагадувало щедрі діаспорні фуршети часів ранньої незалежності. У суботу ввечері та ж таки «Лялька» зрештою не змогла вмістити всіх охочих навідатися на «Ніч поезії нон-стоп», де мали виступати й «рід­ні» смолоскипівські лауреати, і тому багато кого можна було почути хіба на презентації «молодих поетів» у музеї етнографії.

Власне, цього року на форумі «Смолоскип» провів дві презентації, що, схоже, потроху стають традиційними й збирають свою сталу численну публіку. Перша – вже згадана презентація книг лауретів літературного конкурсу в Музеї етнографії в п’ятницю – встановила рекорд з відвіду­ваності. Зал було заповнено вщерть. Свої тексти читали Дмит­ро Лазуткін, Олег Коцарев, Павло Коробчук, Богдан Горобчук та Юля Стахівська. Завершив презентацію виступ професора Монреальського університету Євгена Калюжного – автора книжки «Як стати і бути багатим».

Наступного дня, у суботу, від­булася презентація третього тому («Українські вісники») десятитомного зібрання творів
Вячеслава Чорновола. Серед її учасників були такі знакові для історії українського правозахисного руху постаті як Валентина Чорновіл, Атена Пашко, Осип Зінкевич, Михайло Косів, Яро­слав Кендзьор – всі вони на
початку 1970-х років мали без­посе­редній стосунок до випуску, розповсюдження та видання «Українських вісників» за кордоном. Прозвучали ексклюзивні записи голосу Вячеслава Чорновола.

Того ж дня на площі перед Оперним театром в акції «Молода республіка поетів» виступили Ілля Стронґовський, Катріна Хад­дад, Сашко Ушкалов та інші молоді автори, до появи яких на Форумі–2006 теж долучився «Смолоскип».

Все це, звичайно, лише фраґменти. Була ще, приміром, презентація книжки критичних до­сліджень творчості Ліни Костенко за матеріалами проведеної минулого року в Могилянці конференції, зустрічі-тандеми (чи як їх там) у театрі «Воскресіння», на яких вільного місця не було навіть на підлозі, було читання поезії з Ратуші… Але зрештою, про це, напевно, напише хтось інший, бо описати весь Форум в одній статті неможливо …та й непотрібно.