Юрій В. Нога. Апробації - 2

Для більшості творчої молоді Ірпінь – це система виміру часу – минулого, позаминулого, теперішнього. Можливо, що й календар творчої молоді від­різ­ня­ється від реального: від Ірпеня до Ірпеня – і року вже нема. І немає великої різниці, чи це Сергій Жадан, який творчих зустрічей в Європі має більше, ніж всі разом взяті автори-початківці в Україні, чи кам’янчанин Міша, який вперше свят­кував День народження поза домом... Головне – вони відчули дух Семінару. На прощання Сергій сказав, що він давно не відчував такого кайфу від читання і спіл­кування. Було цікаво бачити і чути «Ой, а я вас в школі учила (взагалі-то – вивчала в курсі шкільної програми :))», а у від­повідь: «Ну то приєднуйся до нас!»

Довго пам’ятатиму очі молодшого поко­ління, коли мова заходила про перші семінари, і перепитування на зразок «це той, що написав...». Як, соромлячись, просили дозволу в Пантюка з Дністровим сфотографуватись. Як прийшли (тепер вже члени Оргкомітету) Руслан і Міша із заявою «Ми згодні спати на підлозі, не треба нас годувати, ми будемо допо­магати, тільки дозвольте залишитись». Та Ірпінь–2006 – це вже спогади. А попереду робота. Робота над наступним семі­наром.

Цього року масова частка тих, хто по­тра­пив в Ірпінь за результатами апро­ба­цій, була менше 10%, однак вже наступ­ного це буде понад 30%, і якщо цього разу перед ХІІ СТМУ ми встигли зробити тільки дві поїздки, то на цей «ірпінський рік» їх заплановано більше десятка. Ми пройдемо від Закарпаття до Хортиці, від Полісся до Тавриди. Туди (в поїздки) потраплять як першокурсники, так і перші номера партсписків.

Та слід проаналізувати попередній досвід. Відбулося дві поїздки, перша – в Кам’янець-Подільський друга – в Донецьк. Їх об’єднувала тема конфе­ренцій та поетичні вечори. Однак були і від­мінності, і не тільки географічні, – тери­кони і замки виглядають по-різному. Була різниця і психологічна: для донець­кого ґето ми стали ковтком свіжого повітря, можливістю вирватися за межі звичного контексту, для кам’янчан, проскурівців (Проскурів – історична назва міста Хмельницький), дунаєвчан – всього лиш додатком до досить поширеної і водночас згуртованої тусовки. І прибуття Пантюка просто поси­лило ефект. Хочеться вірити, що ситуація змінится, і в кожне місто – від Ужгорода до Кривого Рогу, від Субо­това до Хер­сонеса – нас зустрі­чатимуть як давніх дру­зів. І будемо досягати головної мети – працювати.

На сьогодні пріорітетним завданням є створити прозору структуру. Звісно, певні здобутки на цьому шляху вже наявні. Так, середньостатистична конференція зазви­чай не є зразком демократичності стосун­ків. А от якщо взяти список доповідей,
наприклад, вже згадуваного донецького заходу, виявляєш, що співдоповідачем Олега Солов’я, доцента кафедри, стає другокурсник ДНУ Михайло Жилін. Якому, до речі, подяка за організаційну допомогу. Взагалі, вра­жень вистачає, почи­наю­чи з поселення в про­фі­лакторій «Бодьо­рість» (Це не наша помилка, там на вивісці так і написано :).)

А якщо сер­йозно, Донецьк – приємне, «про­двинуте» місто з нор­мальними людь­ми, – випад­ко­ві пере­хо­жі часто пере­хо­­дили на ук­раїн­­ську, спіл­кую­чись з нами. І мовне питання, штучно роздуте перед ви­бо­рами, як з’ясу­ва­­лося, не є таким гострим. Судячи з ви­ві­сок, російська, україн­ська та ан­глій­ська, на які припадає десь по 33%, є повністю зрозу­мілими. А десяти­грив­невих де­монстрантів скрізь вистачає. Та повернімося до апробацій.

 В тому-то і суть, що нам не важать ваші попередні заслуги, всі мають рівні умови. Як висловився, приїхавши «городами» з Луганська до Донецька Ру­слан Єгоров, «мо­же, це заба­га­то демо­кра­тії». Не знаю, можливо, але саме завдяки подібним «роз­кладам» запо­ріжанка Ірина Цапліна опи­нилась в До­нецьку, де за­про­понувала провести круглий стіл у своєму універ­ситеті.

Можливо, дійсно не варто публікувати перелік молодіжних заходів. Не буде дзвінків-пропозицій від потен­ційних учас­ників, не буде варіантів штибу «та мені всього три години їхати», «ми з фізмата, але хочемо прийти», «а сто­ма­тологам мож­на?», «ми з теорії літератури, а роб­лять історики, що нам робить?». Дійсно, можна мовчати, робити зустрічі в форматі 3х4. І вся енергія творчої молоді піде на пивні фестивалі й СМС-чемпіо­нати. І хто ж тоді буде цілий рік згадувати заключну ватру СТМУ і те, якими бувають свят­ку­вання дня народження в Ірпені в колі людей, що за кілька днів стають свої­ми на дуже довгий (сподіваємось) час.