Ольга Погинайко. Лауреати видавництва “Смолоскип” 2006 року. “Оскар” по-смолоскипівськи

5 травня в культурно-мистецькому центрі Національного університету «Києво-Могилянська Академія» від­бу­лося нагородження
лауреатів XIII літе­ра­турного конкурсу видавництва «Смо­­лоскип».
Серед нагоро­джених цього року – 19 молодих поетів, про­заї­ків та дослідників з різних міст України.

Заснований у 1993 році, літературний конкурс «Смолоскипа» за більш ніж 10 років своєї історії без зайвих бучі й помпезності, а все-таки зробив свою справу. І справа ця – не більше й не менше, як виховання цілого літератур­ного покоління «дев’яност­ників». Дехто може сказати, що надто високо замах­нулася авторка: ну що може зробити один маленький літера­турний конкурс одного маленького видавництва?.. А виявляється, щось таки може, і що це «щось» має прямий стосунок до ледь не культових (якщо взагалі можна говорити про «культо­вих» в українському книговиданні) і ледь не «класиків» (якщо стають класи­ками в тридцять з маленьким гаком) Жадана, Пиркало, Дністрового, Прохазька, Бондаря, Андрусяка ... і несть їм числа.

Цього року все відбулося в найкращих традиціях «Смолоскипа». З-поміж 70 учасників високоповажне журі, до якого, до речі, входять двоє кандидатів наук і одна поетеса-класик (якраз так, справж­ній класик ще з того часу, коли конкурсу ще «і в планах не було»), обрало 19 ща­сли­вих, котрим 5 травня і вручили заслу­жені важкою працею на ниві літе­ратури премії, дипломи і «оскари». Чет­веро най­щасливіших молодих літе­ра­то­рів, яким присудили ІІ премію, отримали ще й ціл­ком законне право абсолютно безкош­товно (тобто задарма) видати в «Смоло­скипі» свою першу книжку. Шкода лише, що цього року неупереджено й ано­німно «Смолоскип» вщасливив виключ­но хлопців. Але нічого, дівчата, буде ще свято і на нашій вулиці…

Саме як видавництво «першої книжки» охарактеризував «Смолоскип» у вступ­ному слові директор Ростислав Семків. Він також пообіцяв, що цього разу за результатами конкурсу буде видано ще й антологію, до якої потраплять тексти як переможців, так і тих авторів, яких журі не відзначило. На церемонії висту­пили також голова видавництва Осип Зінкевич, письменниця, учасниця дисидент­ського руху Михайлина Ко­цюбинська.

Цього року «Смолоскип» не удостоїв першою премією жодного молодого генія. І це, у принципі, показово, бо видав­ництву йдеться передусім про якість. Якщо між поданими на розгляд журі роботами немає гідної, то й немає потре­би котрусь із них дотягувати. Імідж пе­редусім. І навіть якщо знайшлися охочі посипати голову попелом, то це – лише свідчення нездатності критично оцінити власну роботу. З роками це минає.

А от що було нового й незвичайного в цьогорічному нагородженні лауре­атів «Смолоскипа» – це участь в «акції» театральної студії Неди Нежданої (до речі, теж свого часу лауреата конкур­су). Молоді актори старалися, як могли. Місцями у них навіть щось виходило. Зокрема, вийшло внести в церемонію пафос, властивий до цього часу пере­важно аналогічним держав­ним захо­дам. Чому раптом режисери вирішили, що молодь пише тільки ліричну поезію і тільки ліричну прозу й потрактували їх саме так, залишилося загадкою, перш за все, для авторів цих же поезії і прози (дехто пізніше зізнав­ся, що ледве впізнав свої ше­деври). Хоча треба віддати студії належне: на рівні пластики перфор­манс виглядав дуже добре.

Закінчилося все святковою вечіркою на честь переможців у будинку «Смо­лоскипа» і масовим «вивозом» їх до Ірпеня, де (о, істинно божественний подарунок!) вони автоматично стали учасниками мистецької частини семіна­ру творчої молоді. Але то вже зовсім інша історія…