Оргкомітет. Політична гра в Ірпені: як за три дні створити коаліцію

Цього року традиційна політична гра на політологічній частині семінару творчої молоді України в Ірпені була максимально наближена до реалій сьогодення: учасників семінару випадко­вим чином розділили на парламентські фракції, пропорційно до кількості місць, котрі українські партії насправді посіли у Верховній Раді за результатами цього­річних виборів. До участі у грі зголосилося 22 учасники, отож фракції отримали: «ко­му­­ністи» – 2 мандати, «соціалісти» – 3, «НУ» – 4, «БЮТ» – 6, а «Реґіони» – цілих 8. (Беремо назви фракцій у лапки, бо, звісно ж, справжні переконання учасників могли й не збігатися з ідеологіями фрак­цій, у яких їм довелося опинитися. Для багатьох отримання мандатів «реґіо­на­лів» чи «ко­му­ністів» стало ледь не особистою драмою.) Втім, правила є правила: фрак­ції мали упродовж трьох днів утворити більшість, обрати прем’єра, уряд з чоти­рьох міністрів та спікера парламенту, а далі проголосувати за кілька найбільш нагаль­них законів.

Ситуація розвивалася стрімко і цікаво. Вже наприкінці першого дня стало зрозу­міло, що «помаранчеві сили» не зможуть домовитися між собою (аякже, учасники гри добряче вжилися у свої ролі), однак і на спілку з реґіоналами ніхто спершу йти не хотів. Перший, більш реалістичний і більш сумний для української спільноти сценарій, було реалізовано наприкінці другого дня, коли в ірпінському парла­менті почала вимальовуватися більшість «Реґіони» + «КПУ» + «СПУ»(!). Втім, на ранок наступного дня жорстока критика «помаранчевих» змусила «соціалістів» змінити свою думку.

Фінал гри видався організаторам семінару дещо утопійним: наприкінці політологічної частини всі фракції утво­рили супербільшість, котра без­проблем­но затвердила шляхом пакетного голосу­вання єдиний список уряду («БЮТ» – пост прем’єра, «НСНУ» – порт­фелі міністрів фінан­сів та паливенерго, «СПУ» – пост міністра внутрішніх справ і «КПУ» – портфель міністра освіти), а також одно­голосно обрала представника від «Партії Реґіонів» на пост спікера ВР. Далі, як у казці або в голівудській мело­драмі, поспіль і швидко були розв’язані ключові проблеми українського законо­дав­чого процесу: землю вирішили не продавати, а віддавати в оренду (довго­строкову – громадянам України і ко­рот­ко­строкову – іноземцям), освіту поста­новили зробити платною лише у 50% вузів, з правом студентів отримати на її здобуття при­вабливі кредити, другу офіційну мову дозволили тільки в реґіонах компактного проживання іншомовних та й то з уточ­ненням, що право таке поши­рюється лиш на ті етноси, котрі не мають власних державних утворень (гагаузи, роми, кримські татари). Пропозицію «реґіо­налів» про перетворення парла­мент­сько-президентської республіки виключно на парламентську – відхилили.

Найактивнішими учасниками цьогоріч­ної політгри в Ірпені стали лідери фракцій та учасники створеного уряду: Руслан Голубицький (Кам’янець-Подільський), Оксана Зварич (Львів), Руслан Єгоров (Луганськ), Олександра Купченко (Львів), Віталій Паздрій (Тернопіль), Руслан Синельников (Київ), Ірина Цапліна (Запо­ріжжя), Андрій Шевців (Львів) – і цей пе­релік є далеко не повним. Проте, під­су­мо­вуючи, сказати можна тільки одне: якби справжній український парламент працював так само інтенсивно, привид політичної кризи нашій державі аж ніяк би не загрожував.