Померла Надія Світлична

8 серпня 2006 року о 7 годині в Ірвінґтоні, штат Нью-Джерсі, США, померла Надія Світлична – учасниця руху шістдесятників, пра­во­захисниця, член Закордонного пред­ставництва Української Гельсінкської групи, редактор-укладач «Вісника репресій в Україні» (США), лауреат премії ім. В. Стуса, державної премії
ім. Т.Шевченка, наго­роджена орденом Княгині Ольги.

Надія Світлична народилася 8 листопада 1936 року в с. Половинкине Старобільського району на Луганщині. 1953–58 р. закінчила філологічний факультет Харківського університету, відділення української мови й літера­тури. Працювала директором школи ро­бітничої молоді в м. Краснодон, бібліо­те­карем, редактором видавництва
«Ра­дян­ська школа», науковим співробіт­ни­ком інституту педагогіки і за суміс­ницт­вом – учителькою вечірньої школи в Дар­ниці.

Відвідувала разом з братом Іваном Світличним Клуб творчої молоді (КТМ). Після подій 22 травня 1967 р. біля пам’ят­ника Т. Шевченку Світличною сер­йозно зацікавився КГБ. Після «січ­не­вого покосу» 1972 р. Світличну майже щодня викликали на допити в КГБ у спра­ві брата. 18 травня 1972 р. її за­ареш­тували, а 23–24 травня 1973 р. її було засуджено Київським обласним судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР («анти­ра­дянська агітація і пропаганда») на 4 роки таборів суворого режиму. Покарання від­бувала в сел. Барашево Теньгушев­ського р-ну, Мордовія, в установі ЖХ-385/3. Разом з іншими ув’язненими жінками бра­ла активну участь у протестах, голо­дуваннях.

Восени 1976 надіслала до ЦК КПУ й уряду заяву – відмову від громадянства, мотивуючи цей крок жорстокою розпра­вою над Левком Лук’яненком, Петром Григоренком, В’ячеславом Чорноволом, Василем Стусом, Стефанією Шабатурою та іншими достойними людьми.

12 жовтня 1978 року виїхала спочатку в Рим, де її прийняв Папа Римський Павло VI, а 8 листопада того ж року прибула у США. Через 8 років її позбавили радян­ського громадянства.

Працювала перекладачкою в Гарвард­ському університеті, брала активну участь у роботі Закордонного пред­ставництва УГГ, стала редактором-упорядником періодичного видання Представництва. До 1985 р. регулярно видавала «Вісник репресій в Україні» (коштом української діяспори). 1983–1994 рр. працювала в Українській редакції Радіо «Свобода».

Розшифровуючи і розбираючи пере­дані з таборів матеріали і перетворюючи їх на брошури і книги, численні радіопе­редачі, Світлична вчинила справжній подвиг. Це була неймовірно тяжка робота. Саме Світличній ми зобов’язані підготовкою до друку книжки Василя Стуса «Палімпсести». Вона впоряд­кувала книжки Ярослава Лесіва «Мить», Миколи Руденка «За ґратами», Миколи Горбаля «Коломийка для Андрійка», Гелія Снє­гірьова «Твори», брошуру Юрія Литвина.

Н.Світлична проживала в м. Ірвінґтон, штат Нью-Джерсі, США, працювала в Українському музеї в Нью-Йорку, ре­дагувала жіночий журнал «Віра». Збирала кошти на пам’ятник Оксані Меш­ко та її матері Марії, на Козацький хрест «Убієн­ним синам України» в урочищі Сан­дармох (Карелія).

Усе своє життя вона присвятила рідному народові. Її присутність в Україні завжди була відчутною Вічна їй пам’ять.