Артем Захарченко. Покоління дискусії

Єдиною рисою обговорюваного нами покоління, яку визнали за собою всі без винятку учасники круглого столу, стала відсутність принципів у твор­чому методі. «Адже вам усе одно, писати верлібри чи римовані вірші, для вас верлібри не є ознакою протесту?» – спитав Ростислав Семків на круглому столі «Двотисячники – міф чи реаль­ність?», і всі дружно погодились. Але така риса, безумовно, не мо­же гарантувати ці­ліс­ність по­коління. Дискусія, розпо­чата на круглому столі, цілком може стати Літературною дискусією 2000-х, (порівняйте з дис­кусією 1930-х), і, від­повідно, зняти пи­тан­ня покоління.

Найпершим до­сяг­ненням цієї дискусії стало те, що її учасники з самого початку не зараховували до двотисяч­ників Карпу і Дереша, як авторів, що беззастережно наслідують стилістику попе­реднього покоління. І без цих чужорідних тіл виявилося достатньо багато рис, які би розокремлювали покоління мінімум на дві частини.

Формально ці два табори можна розділити за їхнім місцем в Інтернеті. Перша, названа мною «онлайнова», части­на, друкується досить активно на динамічних, напівінтерактивних сайтах на зразок Самвидаву та Літклюбу, активно вивішує свою творчість у блогах і багато говорить про новітній інтернет-дискурс, завдяки якому, ніби-то, і формується у тусовочних добродіїв спільний творчий метод. Ніхто з них навіть не намагається активно заперечити, що їхня творчість – тільки форма піару, можливість отримати таку-сяку відомість у вузьких колах, часто шляхом епатажу. Ніхто з них не говорить про місію своєї творчості, їхні твори я схарактеризував би як активно-спогля­дальні. Дехто з них називає стилістичною від­мінністю технізованість їхніх творів, однак це докорінно невірно: Інтернет може принести в мистецтво нові теми, може також принести нові жанри, такі, як гіпертекстова або багатоавторна літера­тура. Однак це не означатиме поя­ви окремої стилістики, так само, як немає стилістики сонета або телефільму, а є тільки жанри, в рамках яких кожна ми­стецька одиниця діє на власний роз­суд.

Докладніше про принципи другої, «оффлайнової» частини див. Маніфест. Твори цих людей можна знайти в Інтер­неті, але переважно на статичних, оновлюваних раз на місяць і взагалі давно не оновлюваних сайтах на зразок Літту­совки, Крейди, Паркану. Саме ця частина літераторів декларує відмову від демон­стрування будь-якого протесту. Водно­час, назвати їхні твори тради­ційними, цнотливими або конформіст­ськими було би важко. Хоча, зазвичай, представники «оффлайнового» табору більше цінують твори традиціоналістів, якщо вони зуміли перерости Спілку письменників, набагато більше, аніж твори першої групи.

Якоюсь мірою, кожна з цих груп є новітнім виявленням двох провідних дискурсів мистецтва: монументального і орнамен­тального. Якщо «онлайнові» митці можуть вважатися духовними спадкоємцями покоління вісімдесятих-дев’яностих, то «оффлайнові» до­дер­жуються, скоріше, модернових традицій. Інша справа, що досі ці дві течії були чітко розмежовані у часі, а зараз їхні адепти приблизно одна­ково активні в культур­ному полі України. Отож, на відміну від дискусії 1930-х, що, фактично, була дискусією влади з дійсністю, в 2000-х роках важко перед­бачити перемогу якоїсь із ідей, особливо якщо врахувати, що їх змагання триває вже протягом тисячолітть.

Артем Захарченко