Богдан Горобчук. Дерево над безоднею

Покоління двотисячників не є поколінням ні поетів, ні прозаїків, ні взагалі суто літературним поколінням. Можливо, саме тому його мало хто насправді помічає, ще менше визнають його існування. Багато хто з так званих двотисячників або продовжує літературну лінію своїх попередників: свідомо чи несвідомо, мало хто насправді говорить і думає по-новому, але в звичному літературному просторі годі знайти той молодий струмінь, який би справді тягнув на покоління. Але це – в звичному.

Справжнє, але відкрите не для всіх, покоління 2000 – це покоління літературних хакерів, чиї твори дивляться на вас не зі звифйчного дерева, але з глобальної інтернет-безодні (привіт Ніцше і Романенку). Ні, ну з дерева теж трохи дивляться, але все менше і менше. І під іншими іменами. Двотисячники – піонери літератур­ного інтернет-простору, що давно, вже кілька років, як склався і в Україні теж (варто уточнити: Україною слід вважати тут україномовний текст). Нехай двотисячники не збирають стадіонів, не влаштовують розкручених презентацій чи майстер-класів тощо – але навіщо це їм? Це зайва витрата часу, енергії, самості врешті-решт: це розпилення, нікому насправді не потрібне. Двотисячники збирають віртуальні мінливі стадіони, презентації їх – якщо не щоденні – то щотижневі, їх поезія та проза втілені в Bookman Old Style чи там Courier New. Про них не пишуть ні в поважних літвиданнях, ні в попсових молодіжних журналах, проте про них пишуть в ЖЖ (www.livejournal.com).

Для двотисячників практично зникає проблема професійної літературної критики, зате з’являються дві нові проблеми: модерації самвидавчих літсайтів та критики від таких самих інтернет-літераторів, яких най­частіше не те що в обличчя ніхто не бачив – навіть імені справжнього не знають. Це ті ж сльози невизнання і радощі похвали та визнання – але значно доступніші і ближчі. Двотисячники мають іноді до десятків імен, під якими розприскують свої творіння – як сім’я – по Інтернету: може, десь для когось і проросте (може комусь це й потрібно). Тут немає межі між ґенієм та графо­маном: є різниця лише між суб’єктивно хорошими та поганими текстами. Тут немає гучних та затертих імен: є часто змінювані, або іноді – постійні нік-нейми, як от: гіггз, цитрусова, оверхіл, otar, сволочъ киць, ©тронґов­ський, mykolan, Гриця Ерде, лисий і бубен, kuraj і сотні інших, знайомих декому або незнайомих зовсім. І є тисячі творів, що безперервно пишуться, викла­даються на сайти і чита­ються, часто так ніколи і
не потрапляючи на папір (чи то пак – на дерево). Двотисячники нарешті злізли з дерева, з чим їх можна і привітати.

Богдан Горобчук

P.S. Рекомендована (не)література:

www.litclub.org.ua, www.samvydav.net, www.ravlyk.iatp.org.ua, www.swalllage_kits.livejournal.com, www.proza.com.ua, www.molodaukraina.org, www.poetyka.kiev.ua  www.maidan.org.ua, www.zsu.zp.ua/99, www.sleppenfox.iatp.org.ua, www.avvalon.rambler.ru, www.pollitra.pi.net.ua, www.artvertep.dp.ua, www.poetry.uazone.net, www.krytyka.kiev.ua.