Ольга Янишівська. Жіноча та чоловіча проза в Могилянці: без жертв 

Кононенко:Дністровий

6 червня в читальній залі бібліотеки періодики Києво-Могилянської Академії в рамках Аспірантсько-магістерського семінару кафедри філології НаУКМА відбувся вечір Анатолія Дністрового і Євгенії Кононенко під інтригуючою назвою «Патетичний блуд без мужика: чиє зверху».

Від самого початку організатори зустрічі задумували її як своєрідний спаринг, що було добре видно не тільки з назви (чиєсь обов’язково має бути зверху), а навіть із самої афіші (остання виглядала як гральна карта, так що чиєсь зрештою мусило бути зверху). І далі впродовж всієї зустрічі ведучі – Ростислав Семків та Ольга Погинайко – намагалися звести (або ж довести) авторів «у чесному двобої» чоловічого і жіночого, патріар­хального і феміністичного (де перше мав представляти Анатолій, а друге, звичайно ж, – Євгенія).

На пошук протилежних точок зору авторів запропонованих текстів («Пате­тичний блуд» Дністрового і «Без мужика» Кононенко – звідси й назва) пішло чимало зусиль і часу. Чого вартували хоча б запитання першої, бліцової секції: «Яке заняття протилежної статі ви ніколи не зрозумієте?» або «Хто в сім’ї повинен виносити сміття й трусити килими?» (от уже справжнє дзеркало загально­люд­ських стереотипів), або ж намагання дізнатися, чи мистецтвом усе-таки є стриптиз (в останньому, до речі, обоє зійшлися на позитивній відповіді). Отже, у процесі бліц-експерименту виявилося, що той не справжній мужчина, хто не з’їв кілограм помади, що будь-який одяг на жінці – сексуальний, і що найне­збаг­ненніше заняття для жінки – перегляд футбольного матчу (хай вибачать нам численні фани збірної цю єресь!), а для чоловіка – нанесення макіяжу (що цілком логічно, враховуючи необхідність їсти помаду). Але, незважаючи на всі спроби, нацькувати піддослідних одне на одного не вдавалося. Навіть закиди проти фут­болу і твердження, що домашнім госпо­дарством повинна займатися жінка, не спрацьовували.

Тоді організатори вирішили боротися словом і перейшли до текстів. Учасникам пропонувалося прокоментувати уривки з тексту опонента. Себто Євгенія відпо­відала на «Блуд», а Анатолію довелося вигороджувати «Му­жика». Тим, хто читав запропоновані тексти, зайве, мабуть, буде казати, що гострих моментів, саме таких, які можуть зачепити за живе протилежну стать, у них чимало. Взяти хоча би бажання вто­пити надміру за­люб­­леного у домашню їжу чоловіка в діжці з розсолом. Або ж дум­ка про те, що «ши­карна, соковита, смач­на, молодень­ка…» виглядає смішно, коли читає «Так казав Заратустра». Або переконання, що феміністка обов’язково повинна бути одруженою. Таких моментів організатори нашукали багато. Написані добрим стилем, з почуттям гумору, вони часто викликали бурхливу радість присутніх, щоправда реакція Анатолія і Євгенії була значно скромнішою. Збоку здавалося, що вони або соромляться радикальності написаного, або просто з усієї сили намагаються бути лояльними одне до одного, щоб ненароком не образити брата/сестру по цеху (як гласить народна мудрість, рука руку миє).

Натомість справжніми перлинами ви­явилися запитання глядачів, які намага­ли­ся зрозуміти, як же «докотилася до фе­мінізму» (ну чим не злочин проти люд­ства?) Євгенія і «дожився до літера­тури» (от уже справді останнє заняття!) Анато­лій.

На тому вечір закінчився. «Зверху» виявилося нічиє, двобою загалом не вийшло, хіба в постульованому афішею лозунгу, та й узагалі, перемогла дружба. Але попри це (а може, якраз через це) розмова видалася доволі веселою й невимушеною, що, власне, і потрібно було довести.