Головна  Електронна пошта
Наша адреса:
04071 Київ, вул. Межигірська,21., тел./факс (044) 425-23-93
Поштова адреса: 04071, м.Київ-71, а/с 16
E-mail: mbf@smoloskyp.org.ua
Головна
Видавництво
Музей самвидаву
Наші видання
Періодика
Літературний конкурс
Семінари в Ірпені
Форум
Анонси
Новини
Контакти
Запрошуємо до будинку Смолоскипа
  • четвер, 4 грудня

    Чого не можна просити у Бога?
    Чи помагають від любові замовляння? 
    І що стається з лауреатами "Смолоскипа" далі?

    Дізнайтеся про це і багато іншого
    під час зустрічі з поеткою, авторкою книжки

    "Третя Атлантида"

    Оленою Степаненко

    у четвер, 4 грудня, о 18:30 
    в Українській книгарні "СМОЛОСКИП" вул. Межигірська, 21
    (ст. метро Контрактова площа, вихід до вул. Нижній Вал)

Останнє на форумі
СКАЖІТЬ СВОЮ ДУМКУ
Що би Ви воліли змінити (додати, покращити) у сайті "Смолоскипа"?
 
Готується до друку
Вхід





Забули пароль?
Ще не зареєстровані? Реєстрація

Видавництво «Смолоскип» було створено на еміграції. Після здобуття Україною незалежності воно перенесло свою діяльність в Україну. У США «Смолоскип» видавав дисидентську і правозахисну літературу, а також твори українських письменників, репресованих сталінським режимом. В Україні «Смолоскип» видає дебютні книжки наймолодших авторів, ставлячи собі за мету створювати і розширювати середовище української творчої молоді.

Смолоскип України №6(131), червень 2006 - Зміст Надрукувати
Перелік статей
Зміст
Петро Вознюк. Логіка адекватності
ЮліяТаранцова. Якось в неділю, або Поетичні вечори таки бувають (не)нудними
Музей-архів українського самвидаву та видавництво «Смолоскип» запрошують до участі в молодіжних конференціях
Василь Овсієнко. Ви сиділи, Ніно, на престолі
Юлія Стахівська. Ірпінь. Сповідь семінаристки
Конкурс літературних текстів та досліджень видавництва «СМОЛОСКИП»
Юрій В.Нога. Україна приречена на успіх
Сашко Письменний. КТМ-івські хроніки
Катерина Захарова. Ірпінські враження. Вперше
Ольга Янишівська. Жіноча та чоловіча проза в Могилянці: без жертв
Нові видання „Смолоскипа”

Петро Вознюк. Логіка адекватності

            Україна знаходиться на порозі чи не найважчих за всі роки новітньої незалеж­ності випробувань. Цього вже практично ніхто не заперечує і не має можливості приховати. Нашому суспіль­ству належить усвідомити, що помаран­чеве повстання було лише першим кроком до здобуття справжньої громадян­ської свободи і державного суверенітету. Новий етап самоутвердження – соціаль­но-економічний – буде набагато складні­шим. Саме він має або остаточно зміц­нити наше становище, або остаточно перевести Україну до числа «держав, що не відбулися». Надалі ми мусимо мати мужність не лише відстояти свій вибір на численних майданах, але й відмовитися від деяких надто дорогих для національ­ного майбутнього «іграшок». Наприклад, від дешевих російських енергоносіїв. А це, своєю чергою, може спричинити небачений від часів сумнозвісної гіпер­інф­ляції стрибок цін.

                Утім, найбільшою помилкою було би наперед теоре­ти­зувати стосовно готов­ності чи неготов­ності українців до неми­нучих жертв. Просто люди мають право розраховувати на справедливий баланс як соціальних благ, так і будь-яких ризи­ків, коли державні бюрократи та природні моно­полісти несуть такі самі втрати, як і решта громадян. Вони ж, навпаки, все наполег­ливіше лізуть до чужої кишені задля компенсації власних збитків «з процен­тами». Після відомих подій народ очікує геть протилежного. А саме, як уже неод­но­разово наголошувалося у попе­редніх матеріалах автора, реалізації одного з найголовніших гасел помаран­чевого повстання – «багаті поділяться з бід­ни­ми». Оскільки ж цього наразі не спосте­рігається, то й звинувачувати прогно­зовані мільйони незадоволених наступ­ними випробуваннями у «непатріо­тично­сті» теж немає особливих підстав. Цілком очевидно, що українці не готові не так до самих необхідних жертв, як до вкрай непропорційного їх розподілу. Тому держава не повинна йти на самогубство, купуючи лояльність окремих суспільних груп невиправданими пільгами та префе­ренціями. Обмеження депутат­ських зарплат і пенсій (а також, приміром, пенсій екс-катів з НКВД-КДБ), звісно, нічого не дасть економіці. Але сам факт їх збереження на нинішньому рівні здатен девальвувати будь-які патріотичні закли­ки можновладців. Отже, тягар «негараз­дів» має відповідати реальній структурі суспільства та вимогам соціальної спра­ведливості.

                Однак є й інший – навіть важливіший – аспект проблеми. Загальновідомо, що страшні насамперед жертви безглузді, тобто такі, що не мають сенсу з погляду масової свідомості. Відтак нашим урядов­цям та інтелектуалам не завадило б замислитися над кінцевою метою перетворень, спроможною об’єднати спільноту заради успішного подолання історичних випробувань. Слід нарешті запропонувати людям щось більш переконливе, ніж розмірковування про приєднання до кола «цивілізованих націй Європи». Не тільки тому, що європейські стандарти життєдіяльності насправді поділяються надто скромним відсотком наших співвітчизників. А передусім тому, що сама Європа на шляху до свого визнання та величі не прагнула приєд­натися до когось іншого. Рух навздогін – це дорога у нікуди. Як це не банально звучить, але тільки новий мобілізуючий ідеал здатен змусити суспільство пові­рити владі й повірити у себе. Адже між втра­тами й метою, заради якої їх власне зазнають, також мусить існувати жорстка адекватність.

 



 
< Попередня   Наступна >
© 2008 Смолоскип - видавництво
Joomla! is Free Software released under the GNU/GPL License.