Юрій В.Нога. Україна приречена на успіх

У багатьох людей така назва може викликати тільки усмішку. Скажу чесно, особисто я хотів би позна­йоми­тися з тим, хто придумав цей слоган. Цей біл-борд зустрічає всіх, хто прибув до нашої держави (я мешкаю в Борисполі – є таке місто, яке подарувало Україні автора національного гімну)*. Саме такий підхід має стати дер­жавною політикою. Коротко і ясно. Як метрова лінійка.

Так само, як у Донецьку, круглий стіл у Запоріжжі був регіональним – делегати з південно-східного регіону провели круглий стіл та літературний вечір. Було б досить дивним, якщо би в місто, яке з періодичністю раз на два роки видає «на гора» чергового лауреата конкурсу «Смоло­скипа», не прибув би наш десант.

Щоб хоч якось пояснити: з 9 вересня ми змінюємо формат; кожна поїздка буде відповідати круглому столу на СТМУ. Це була остання, щодо проведення якої мені довелося приймати рішення одноосібно. Хоча довелося провести купу консультацій. І місцеві організатори змусили ректора...

Втім, усе по порядку. Круглий стіл та літературний вечір у Запоріжжі стали черговим кроком до запровадження нового формату відбору на СТМУ–2007. Уважний читач уже помітив, що майже кожне число бюлетеня позначене звіта­ми про апробаційні поїздки.

І хоча вже було говорено – а, либонь, і буде, – про новий формат, наголосимо: відтепер потрапити на Ірпінський Семінар можна не лише подавши тези чи ставши лауреатом щорічного конкурсу. Якщо у вашому місті (регіоні) відбу­вається круглий стіл, організований «Смолоскипом», ви маєте реальний шанс, яскраво виступивши, потрапити до когорти тих, хто, бодай раз опи­нившись на Семінарі, вже не проміняє цей шанс на будь-що.

Що ж до конкретно запорізької події, то, безперечно, най­більш знаковим стало те, що – попри всі розмови щодо пасивності і байдужості Сходу відносно питань мови, культури, національної самоідентифікації – дискусія набула масштабів майже конференції (так, над цим варто поду­мати!). Врешті, очікуваний формат розважливої дискусії серед адептів гумані­тар­них студій Національного універси­тету змінився на при­страсне обговорення найгостріших питань сьогодення з залу­чен­ням студентів технічного, ме­дич­ного університетів та, зрештою, полілогу небайдужих. Доклад­ніше – як завжди, у на­ступ­них числах «Молодої Нації». Та головне – не це. Головне – Ірпінь обіцяє бути цікавим як мінімум з огляду на цю маленьку ланку у вели­кому процесі підготовки.

Ну а хто хоче знати, як відбувалося літературне дійство, просимо. Було вирішено не скніти в хоч і затишних, проте все ж академічних аудиторіях. І оскільки в Запоріжжя на повній швидкості увірвалося літо, було вирішено читати тексти й обговорювати їх – на Хортиці. Тій самій. Певно, такого драйву ці скелі не отримували давно. Шість годин поезії. Намагання потрапити одночасно в Вічність і Літера­туру. Шукання себе серед текстів – і пошук друзів. Факт: так і треба. Поза – стінами. Поза – традицією. Побіля Дніпра. Серед скель. Решта – хто як уявляє.

Звісно, не закликаємо всіх. Але – щось було в цьому незви­чайному досвіді. Щось, що згуртувало, – майже, як Ірпінь. Може, це і є – апробація (один з варіантів)? Сподіваємося, так.

Чекайте на нас, міста, де ми ще не були! До Ірпеня нас (по-хорошому божевільних) має стати якомога більше. Від­так – до зустрічі! А що, ви досі не знаєте, що вам робити із власними геніальними ідеями? Тоді ми знову ідемо до вас!

* Чубинський П. П. народився на хуторі Чубинський за 11 кілометрів від Борисполя.