Василь Овсієнко. Ви сиділи, Ніно, на престолі

Вечір до 80-річчя від дня народження Ніни Строкатої

Віддаляється сповнене трагізму ХХ століття, і все чіткіше ви­різьб­лю­ються профілі знакових особистостей, які тво­рили обличчя епохи і яким ми завдя­чуємо свободою та неза­леж­ністю.

Цього року, 31 січня, минуло 80 років від дня народження Ніни Строка­тої-Кара­ванської – по­движ­ниці українського духу, родом з Одеси. За фахом вона мікро­біолог. Ставши в обороні свого репресованого чоловіка Святослава Караван­сько­го, вона сама була ув’яз­нена 6 грудня 1971 року. У зв’язку з цим ареш­том львів’яни Ірина Кали­нець та В’ячеслав Чорновіл ство­рили «Гро­мад­­ський комітет захисту Ніни Стро­катої-Караванської», куди увій­шли також Василь Стус із Києва, Леонід Тимчук з Одеси, Петро Якір з Москви. Це була перша відкрита право­захисна організація в Україні. Але вже на початку 1972 року майже всі члени Комі­тету опини­лися за ґратами. Встигли опри­люднити лише два доку­менти – заяву про ство­рення Ко­мітету і бюле­тень «Хто така Н. А. Стро­ката (Караван­ська)».

Ніна Строката-Караванська

Відбувши 4 роки таборів суворого режиму в Мордовії, Ніна Строката стала співзасновницею Української Гельсін­­к­ської Групи, а дочекавшись звільнення чоло­віка, у листопаді 1979 року виїхала з ним до США, увійшла до Закордонного пред­ставництва УГГ, вела титанічну робо­ту в обороні репресованих в Україні. Померла 2 серпня 1998 року у США, похована в Дентоні на українському православному кладовищі в Бовн Бруку біля Нью-Йорку. Святослав Караван­ський, від­був­ши загалом 31 рік у неволі, досі активно виступає в українській пресі як мовознавець, він уклав цілу низку словників, з якими, здавалося б, міг впо­ра­тися хіба цілий інститут.

Ще є багато людей в Україні й поза Україною, які зберігають добру пам’ять про Ніну Строкату, але мине час – і залишиться не те, що було, а лише те, що записане. Добре, що є такі літописці, як Олекса Різ­ни­ченко (він же Різників) з тієї ж Одеси. 1972 року йому довелося сидіти з Ніною Строкатою на одній лаві підсудних, тож його дуже схвилювала її смерть, і впродовж року він написав поему «Промінь з Одеси», 2000-го – видав книжку «Промінь з Одеси: Ніна Строката в поезії, доку­ментах і спогадах (до 2-х роковин смерті)», а вже минулого року – книжку «Донька Одеси: Ніна Строката в документах і спогадах».

Ці книжки вже були успішно презен­товані в Будинку літератора 22 березня, а також у Львові. 26 травня автор представив їх у видавництві «Смоло­скип», що на Межигірській, 21. Директор Музею українського самвидаву Олесь Обертас, відкриваючи презентацію, заперечив стереотипи, що ніби україн­ське дисидентство – це кияни та львів’яни. Ні, на відміну від Росії, де опозиційний рух справді був зосере­джений у столиці, в Україні потужні осередки опору були в Одесі, Січеславі, Харкові, в Умані. Схід і Південь дали таких видатних особистостей, як Микола Руденко, Олекса Тихий, Іван і Надія Світличні, Іван Дзюба, Василь Стус, Оксана Мешко, Ніна Строката, Святослав Караванський. Другий стереотип: що рух цей має чоловіче обличчя. Ні ж бо: значною мірою, а коли козацтво пішло на новітню Січ – у концтабори – то в основно­му цей рух тримався на плечах україн­ських жінок, таких, як згадана Ніна Строката.

Голова видавництва «Смолоскип» Осип Зінкевич розповів, як в Америці з ініціа­тиви «Смолоскипа» було створено Міжнародний комітет захисту Ніни Стро­катої, який зібрав підписи багатьох мікробіологів з різних країн світу, а
1974 року Строкату було прийнято до Амери­канської асоціації мікробіологів. Після звільнення з ув’язнення Строкатій було заборонено повертатися в Україну. Вона поселилася в «дисидентській столиці» – Тарусі Калузької області. Там, на 101-му кілометрі від Москви, мали осідок багато «відсидентів». 17 лютого 1977 року о першій го­дині ночі Строката зателефо­нувала до Осипа Зінкевича: «Включайте магні­тофон, маю зробити заяву». Звер­нення було таким: «Українці американ­ського континенту! Промов­ляють Ніна Строката-Караванська та Стефанія Шабатура. Посестри і побра­тими! Колеги та всі, кому болить доля України! Україн­ською землею пройшла ще одна хвиля арештів. Серед заареш­тованих пись­менник Микола Руденко, який був провід­ником Гро­мадської групи, ство­реної на Україні заради сприяння вико­нанню гельсін­ських угод. Заареш­тований також член Київської групи Олексій Тихий. Микола Руденко та Олексій Тихий зали­шаються за ґратами. Якщо українцям забракне сили і мужно­сті, щоб відстою­вати їх, всі ми, що були і лишаємося політ­в’язнями Радян­ського Союзу, спо­діває­мося, що наші заокеан­ські земляки енер­гійно боронитимуть усіх патріотів України».

Про своє спілкування з Ніною Стро­катою та виникнення задуму написати про неї книжку розповів і Олекса Різ­ниченко. Про ще дов’язничний період Стро­катої розповідали Лесь Танюк, Світ­лана Кириченко, Іван Малюта. На ве­чорі пам’яті Строкатої виступили також Петро Осадчук, Атена Пашко, Микола Пла­хотнюк, Євген Сверстюк, Михайло Го­ринь, Тарас Гунчак (зі США), Олесь Сергієнко.