Ольга ПОГИНАЙКО. ВЕЧОРНИЦІ ПО-СМОЛОСКИПІВСЬКИ
 

Андрію, Андрію,
Конопельки сію,
Пеленою волочу,
Бо я заміж хочу. 

Цьогоріч зима настала непомітно. Все ті ж сірі ранки, сірі дерева, сірий київський асфальт – і жодних прикмет того, що за вікном усе-таки грудень. Тож не дивно, що першою ознакою приходу холодної пори став не традиційний зимовий антураж, а початок цілого циклу свят, перше з яких – святого апостола Андрія Первозванного.

Якщо «Миколай бородатий» – улюбленець дітей, то Андрія небезпідставно можна назвати фаворитом фемінної частини української молоді. Ще би! То ж він, а не хто інший, легко й невимушено розкаже «ким і чим» буде суджений (і чи буде він узагалі – теж), нагодує смачними варениками з капустою (а також перцем, сіллю, полином і навіть грошима), розважить веселими співанками й забавками, та й просто послугує добрим приводом для зустрічі. Бо що то за Андрія без вечорниць? А вечорниці – це і ворожба, і вареники, і просто весела молодіжна забава.
Саме вечорниці напередодні Андрія провело в «Смолоскипі» Студентське братство НаУКМА.
Мабуть, після свого переїзду в нове приміщення «Смолоскип» ще жодного разу не мав стільки гостей. Їх було так багато, що в зігрітому їхнім теплом актовому залі навіть спрацювала пожежна сигналізація. Та й тішилася молодь неабияк. Поки дівчата ліпили вареники, наповнюючи їх не лише диво-продуктами на кшталт кави в зернах, а ще й відповідними співанками, хлопці виявляли свою поетичну майстерність, в результаті чого з’явилися такі справжні шедеври народності творчості, як:
Юля – дівчина привітна,
Усміхається усім,
А насправді вона хитра:
Повна хата гарбузів!
Треба віддати організаторам належне: їм вдалося максимально точно відтворити необхідні атмосферу і «сценарій», а головне – при цьому не перетворити вечорниці на виставу (як то часто буває, наприклад, у школах, де калитою обмежується все, що знають про вечорниці на Андрія). Роль калити, до речі, успішно відіграла звичайна плетінка, але набагато важливішим, як на мене, було те, що спонтанна реакція на таку «особливість» відповідала народній традиції («Але які ж то з вас будуть господині, дівчата?»).
Тільки не подумайте, що на калиті й варениках усе закінчилося. Забави, починаючи від традиційного присідання з коханою на руках (при цьому щоразу встаючи належить сказати їй комплімент) або з’ясовування, хто все ж таки краще співає: дівчата чи хлопці, – і аж до не менш традиційного вивершення «замітанням», тривали більше трьох годин і встановили, мабуть, ще один «смолоскипівський» рекорд – за тривалістю дійства.