Петро Вознюк. СПИСКЕРІАДА

Минуло якихось вісім років, а ми вже встигли звикнути, що раз на чотириріччя сподіваємось стати свідками (а дехто, мабуть, і безпосередніми учасниками) захопливого дійства – формування списків кандидатів у депутати. Ще б пак, до приємного, тим паче до приємних очікувань звикаєш швидко. Проте, потім, зазвичай, не менш швидко та безболісно розчаровуєшся. Але цього разу процес має суттєві особливості, що відрізняють його від попередніх двох кампаній. По-перше, вибори проводяться винятково за цими самими списками, а отже приснопам’ятні кандидати-одномандатники замість того, щоб «ощасливлювати» нас продпайками, мусили енергійніше поштовхатися під «сонцем» партблокових реєстрів. По-друге, ще запальніша штовханина здійметься за потрапляння до кола «списочників» на місцевому рівні: нове й незвичне часто спонукає до кумедного та й недоторканність багатьох приваблює понад усе. По-третє, цього разу ми обираємо своїх достойників не на чотири, а на круглі п’ять років – дрібниця, але факт. Окрилена такими райдужними перспективами, країна стрімголов поринула у вир спискоскладання і спискотворення.
Проте в дійсності вистава вийшла не так цікавою, як повчальною. Повчальною в тому сенсі, що вибори, як і історія, не вчать нічому. Вже звично ніхто з провідних учасників електорального марафону не наважився замінити старі імена новими ідеями. Чи хоча б поєднати одні з іншими в раціональній пропорції. Однозначний виняток становлять хіба що комуністи, але вони навряд чи є «провідним учасником» – і саме через свої «позавчорашні» ідеї. Решта більшою чи меншою мірою зробила ставку на «фейси». Найбрутальнішою тут стала Народна партія (навряд чи хто взагалі переконливо пояснить, яка конкретно позиція криється за міфологізованим образом її лідера), а найцинічнішою – Партія регіонів. Керманичі останньої, мабуть, вирішили, що на хвилі невдоволення теперішньою владою народ «проковтне» кого завгодно. Втім, «помаранчевим» теж нема чим хвалитися: під яскравими обгортками «перших п’ятірок» приховуються вельми неапетитні «цукерки». Навіть ті, кому, здавалося, нема чого приховувати, все одно щосили чіпляються за популярні постаті. Так, найбільшу радість на з’їзді партії В. Пинзеника викликала звістка про те, що її спільний із «Порою» список очолить Віталій Кличко. Тож замість змагання ідеологій укотре маємо ристалище «весільних генералів», грошових мішків та кримінального минулого…