Марина БРАЦИЛО. Літературні вечори “Смолоскипа”

Осінь починалася довго. Літо закінчувалося повільно. І більш за все хотілося, щоб таке аж прабабине літо тривало якнайдовше. Хотілося свята. Хотілося вражень – заготувати на зиму побільше тепла і яскравих фарб.
Тож – що маємо з торбинкою вражень? Чим порадував, наприклад, жовтень?
Тим, хто намагається бути завсідником заходів «Смолоскипа», на питання, напевно, відповісти буде нескладно. Безперечно, серед найбільш яскравих вражень минулого місяця – дві абсолютно різні, проте, однозначно, помітні літературні акції. Йдеться про творчий вечір

Олени Степаненко «Русальна осінь» та про фінальне дійство літер-фесту «Тайм АУТора», що всьоме відбувся в межах програми «Культреванш» імені вічноживого поета в законі Романа Скиби.
Вечір перший. Насамперед – давненько не було такої влучної назви. Навіть не з огляду на те, що причаровувало присутніх протягом дійства. Просто – русальна осінь. З зеленим ще листям. З абсолютно літнім теплом. З повною ілюзією поки що – літа. І це – 6 жовтня. Ну, а далі – що ж було.
Наприклад, ведучий, — органічно-буремний як завжди Сергій Пантюк. Здається, головна винуватиця свята сказала, що він – Мавк. Тобто, є мавка, а є... Сама ж Оленка Степаненко була при нім чи то Та, що греблі рве, чи – Та, що граблі вириває... Принаймні, занонсовано було саме так. Але суть – не в тім. Радше, в неповторній атмосфері, філігранності переходів, гармонії світлотіней, місцями перерваній спалахами шаленого ритму, уособленого в незвичному «ході» – читанні Пантюком Оленчиних текстів. Щоправда, останні майже не мають нічого спільного з так званою жіночою поезією, проте аж настільки... Вражало, що й казати. І сприймалося фантастично. Звісно ж, було й авторське читання. Все – по черзі. Така собі енергетично-поетична гойдалка. Короткі інтермедії інформативного характеру з елементами кітчу. Тиша під час звучання текстів. Голосношепотливі репліки з залу. У кімнаті за сценою весь вечір бавилося майбутнє літератури та України віком від двох до чотирьох рочків. Що ж до тривіального – «а стіхи про що?» – вас там не було, то вам же й гірше. Ті, хто був, знають.
Наступне дійство – 26 жовтня. Оформлення залу було креативним – три квітки у пляшчині з-під «Фанти» і... дві радісні плюшеві білочки. Тож і події вечора розгорталися відповідно. Як відомо, головний кріейтор, ідеолог та енерджайзер подальшого екшену Роман Скиба дуже полюбляє збирати докупочки три тисячі двісті приводів та підстав, з огляду на які свято не може не відбутися. Це вже традиційно.

Зрозуміло, цього разу все було так само. Як з’ясувалося під час прологу-монологу того ж таки Ромка Скиби, він святкує День народження (вітаємо, Ромцю!), якусь річницю творчої діяльності, існування мистецьких проектів та ще багато чого. Як було зазначено вище, фестиваль має назву «Тайм АУТора» і відбувається вже всьоме.
Звісно, слід віддати данину часу – почати зі спонсорів. Поет у законі і тут виявився на висоті – це в кого ще спонсорами є «Пора» та «Смолоскип». Як влучно зауважив представник партії Андрій Юсов, навіть «позорне» слово «спонсор» звучить у такому контексті й такій компанії гордо. Як стисло й талановито зазначив виконавчий директор «Смолоскипа» Ростислав Семків, цей вечір – да-алеко не останній.
Ну от, а тепер – про саме дійство. Перш за все, занонсованих слонів таки було вручено – принаймні, тим лауреатам, які дойшли та доїхали на вечір. Серед таких були помічені: Дмитро Лазуткін, Ліля Лисенко, Софія Сітало та Ірина Новіцька. Ніхто не зрозумів би їх, якби вони не прочитали свої тексти. Що й було зроблено.
Весь вечір у порядку, зрозумілому хіба самому Скибі, читали тексти запрошені гості й лауреати попередніх років: Олег Романенко, Галя Ткачук, Світлана Богдан, Андрій Нечитайло, Надя Сель, Олег Сухарєв, Богдана Бойко, Богдан Горобчук, Ярослав Гадзінський, Олеся Мамчич, Дмитро Мамчур, Катерина Бабкіна, Сергій Пантюк, Олег Коцарєв... х-ху! Здається, майже всі. Ще був Павло Коробчук, згаданий поза списком з огляду на драйвове виконання своїх пісень, що стало посутнім вкладом у музичне оздоблення вечора. Хоча поза конкуренцією тут, однозначно, – гурт «Віранда».
А ще – присутніх чарували, страхали і смішили віртуозно оповідані народні казки у виконанні неперевершеного Лірника Сашка.
Тут доречним буде згадати, що дарував і відзначав не лише поет в законі. Дарували також йому.
Загалом акція вишла довготривалою і нетривіальною. Розходитися народ категорично не хотів. Тож поїдання печива і випивання... лимонаду затяглося до глибокого вечора. Будинок «Смолоскипа» був ущент набитий митцями та іншими невизнаними геніями. Атмосфера була навіть занадто творчою. Словом, вечори відбулися. Чекаймо наступних!